Кохає, отже — придурок?

Плоди дерева любові дуже гірчать. От і виходить, що тільки дурень дозволяє собі когось любити. Бо хіба нормально бути ворогом для себе ж?! Проте якими би не були ці муки, у кохання гратиметься кожен. «Хоча б тому, — як наголошує Костянтин Дубінін, постановник спектаклю «Придурок у стилі рококо», такого собі ліричного дивертисменту в Театрі на Липках, — рано чи пізно, а людина має покохати по-справжньому». Така вже її сутність, та й життєва закономірність зрештою. Хай там як, а мабуть, саме тут доречно пригадати й оскомне «хто не ризикує, той не...»

Певна річ, як би ми не зводили до скороминучості, мінливість, на жаль, завжди залишається та сама. Як свого часу влучно запоетизував Сергій Бажан: «... по кожній великій любові залишаються порожні зали очікування». Хто знає, можливо, сумнів (стосовно колишньої незаперечності. — Авт. ) як наслідок розчарування — тільки на краще...

Однак поки що в наших героїв усе гаразд. Кожен живе своїм життям, зовсім не сподіваючись, що свиня — таке собі «розбите корито» завершального етапу гарної казочки про любов — вже починає рохкати. Для кого ж?

Наразі міс Джоан (а в реальному житті просто Ірина Стежка. — Авт. ), як ми згодом дізнаємося — відома голлівудська актриса, захоплюючись тільки власною кар’єрою, демонтує по-новому свій домашній репетиційний кіномайданчик для чергової гри з юним серцем. Вишуканість, ба радше помпезність — ось єдине слово, що повністю характеризує її дім. Тут кожна деталь настільки вписується в інтер’єр і стовідсотково відповідає потребам її власної культурної ідеології, що аж моторошно стає. Навіть люди, які поруч: слуги, охоронці, та й зрештою коханці, точніше секс-раби, яким нині є обдурений 18-річний студентик-актор, зі сценічним псевдонімом Вел Принц (а для нас, справжніх поціновувачів «Липок», ніхто інший як Денис Гранчак), — із самого дитинства був страшенно закоханий в цю жінку, — також проходили цей «природній» відбір і тепер справді на чільному, ба швидше таки достойному місці в її домі. Домі, що згуртовує під одним дахом тільки тих чоловіків, що є справжніми закінченими придурками. Адже тільки такі здатні виконати для розпещеної кінозірки будь-які забаганки. Та що там люди, навіть сімейна реліквія, клізма, а за сумісництвом ще й пляшечка для пиття (і це будучи сучасницею самого Людовіка XV! — Авт. ), як не смішно, також отримує свої почесті, своє власне почесне місце...

Однак, будучи надто штучною, така «ідилія» довго не могла проіснувати. Підбивши на сценарійний, але все ж таки злочин проти насправді неіснуючої бабці, місіс Карени, Джоан виліпила з юнака, засліпленого високим почуттям, другого Раскольнікова, проте, дякувати Богу, дещо з іншою психікою. Саме тому наш герой- коханець, хоча й був уже одруженим із цією колишньою жінкою-мрією, все одно втікає з її майже королівських апартаментів до своєї убогої гуртожицької кімнати. А чому б і ні, — принаймні, саме там, як йому здається, він найкраще «вписується в інтер’єр». Так, по суті, є насправді. І хоча кажуть, що коханням скривдити не можна, існування репліки «знайся кінь з конем, а віл з волом» у нашому випадку більш аніж виправдане.

— Насправді кожна епоха має свою мораль та естетику, — влучно додає Костянтин Михайлович, коментуючи своє дітище, — та людину, яка намагається внести несучасність у сучасне (так чи інакше видаючи себе за іншого. — Авт. ), завжди вважатимуть придурком. Але такі будуть потрібні завжди. Бо вони — це своєрідний SOS стосовно браку вишуканості, толерантності, та й взагалі всього хорошого у суспільстві...

То що ж це виходить, — хай живуть придурки? Дожилися...