Кримське меню
У меню сімферопольського ресторану значилася котлета "Свобода" та відбивна "Амністія".
- Яка на смак свобода? - поцікавився я в офіціантки.
- Має свинячий смак, - парирувала вона.
- А я кого року амністія? - не заспокоювався я.
- Амністія ранкова, свіжа, - сказала офіціантка.
Амністувавшися за 3 грн. 80 коп., я продовжив ознайомлення зі столицею півострова-заколотника. Вражала кількість пам'ятників та меморіальних дощок, присвячених Вітчизняній та громадянській війнам (тут був підпільний центр, а тут - штаб-квартира червоних партизанів). Саме місто було ніби діючим пам'ятником героїчної оборони (чи визволення): навколо валялася цегла, осипалася штукатурка, і здавалося, що Сімферополь звільнили вчора. Але англійці. Бо через кожні 100 метрів поставали бари з вивісками лише англійською мовою.
У дворах паслися кози й вівці.
- Це татарська новація, - пояснили мені місцеві. - Кажуть, бідні, а поглянь, які будинки. Їх Сталін депортував, а нам Хрущов подарував.
Навколо продавалися ранні овочі.
- Це татари, - сказали місцеві. - Це вони завозять, вони кажуть, ми знаємо, як треба, а ви не знаєте.
- А може, насправді й не знаєте, - зауважив я.
- Може, й не знаємо, - погодилися місцеві.
У цілковитому комунально-житловому жаху вражали чистотою й доглянутістю дві будівлі - міськрада та Верховна Рада Криму. Ці дві будівлі, вочевидь, усе ще утримувалися "нашими". У "наших" були проблеми. Цього дня вирішувалося, хто очолить обложену фортецю. Повз пролетіла змилена журналістка.
- У парламенті знову оголосили вотум недовіри! - закричала вона.
Мені стало лячно, і я поїхав до Ялти.
Ялта приємно вразила своєю чистотою та спокоєм.
- А це ємності для сміття, спеціально з Німеччини привезли, - зауважив водій таксі.
Місто напружилося в очікуванні курортного сезону і доларів. Ціни на квартири ще не досягли максимуму, а валютний курс - мінімуму. Але валютний коридор, обіцяний нашим віце-прем'єром, уже впав.
Ялта - єдине місто, де вдалося перемогти кіоски в пішохідній зоні. До того ж тут підозріло не поводилися по-хамському у громадських місцях, а ансамблі перекрикували один одного біля ресторанів дуже мирно. Мер міста літав з мобільним телефоном і одночасно був присутнім на відкритті ліцею та на черговій презентації. А увечері він знову відкрив вентиль, який був удень перекритий підступним "Кримгазом".
У коридорах міськради був неприємний день. Однак частина ялтинців прорвалася через заслони "Беркуту" до кабінету мера. Серед них були: жінка - в'язень Бухенвальду, воїн-афганець та депортована болгарська сім'я. У приймальні дні, вочевидь, додавалася і решта багатостраждальних кримчан: татари, греки, вірмени.
- У Габрово будинок коштує 8 тисяч доларів, - сказали болгари.
- Зате там котам хвости рубають, - сказав я.
Наприкінці дня нас вигнали на вулицю. Болгари подарували мені національну газету. У ній було написано: "Кримските българы знаят горчивото чувство по загублено", - з чим я не міг не погодитися.
Вулицями йшли загони юних піонерів. Їх переганяли "Мерседеси" та "Джипи" із бритоголовими чоловіками в темних окулярах. З одного боку вони рухалися в одному напрямку, із другого - у прямо протилежному, але, за дивними законами півострова-заколотника, мирно співіснували.
- 10 гривень до автовокзалу, - сказав таксист.
- Три, - сказав я і повільно пішов у бік автовокзалу.
- П'ять, - закричав він, наздогнавши мене через 200 метрів.
- Три - останнє слово.
- Чотири, - почулося на наступному перехресті.
Я визивно прискорив крок.
- Біс із тобою, сідай за три, - зарепетував водій, бачачи, що я зникаю.
- Як ви оцінюєте готовність Ялти до курортного сезону? - запитав я, вмощуючись у таксі.
- Що?
- Як ви гадаєте, чи потребує Ялта притоку іноземних інвестицій?
- Воно тобі треба?
Я йшов Сімферополем до вокзалу. Бульвар, де пили кока-колу й грали в карти, закінчувався великим пам'ятником Леніну. Ленін сидів на лаві. Він не пив кока-колу, а тримав у руках книжку, проводжаючи потяги замріяним поглядом. Поруч жінка продавала жетони для телефону.
- Як зателефонувати?
- Купи 15 радянських копійок.
- Скільки коштує?
- 15 українських копійок.
- 15 за 15?
- Так.
І це була єдина стабільність, котру я знайшов.
