Київський маршрут Олександра Городницького
Він здобув у шанувальників бардівської пісні не меншу популярність, аніж Окуджава, Галич, Візбор, Кім. Як парадокс для виконавця такого жанру, він не вміє грати на гітарі і тому постійно потребує акомпаніатора. Поет і автор декількох сотень пісень признався, що одного разу його з іронією назвали бардом, який має в кожному місті по акомпаніатору. Сам же автор, який провів половину життя в геологічних експедиціях на Півночі, сказав, що зазвичай за суворих кліматичних умов такий інструмент, як гітара, відразу ж виходив із ладу, і тому пісні доводилося співати без акомпанементу. З приводу того, що в залі консерваторії було, м’яко кажучи, нежарко, Городницький пожартував, що, очевидно, таким чином вирішили перевірити його північну загартованість.
На цей раз асистував бардові Олександр Костромін, який є одним із відомих укладачів антології російської авторської пісні. Городницький запропонував провести вечір не лише виконуючи пісень, а в дружньому спілкуванні. Охоче відповідав на записки, які текли безперервним потоком, читав їх уголос. У них були прохання виконати пісні, побажання, освідчення з відвертими натяками. Більшу частину аудиторії представляли люди зрілого віку, які виросли на його піснях. Прозвучали композиції з найрізноманітнішої тематики: морський — «Пират», «Паруса Крузенштерна», «Острова в океане»; пісні про Північ — «Снег», «Деревянный город», «Песня полярных летчиков»; пісні про мандри — «У геркулесовых столбов», «Понте-дель-Гадо», «На вершине Кармель», «Небо над Канадой».
Не обійшлося й без жартівливих пісень, найпопулярнішою і найбільш знаною з яких була «Песенка про жену французского посла», яка створила для автора за радянських часів чимало проблем з «компетентними органами». Особливо цікаві глядачі жадали почути відверту історію з перших вуст про те, що трапилося в Сенегалі, і пісню на цей сюжет, який потім обріс масою домислів і пліток. Але Городницький признався, що перед Батьківщиною і перед французьким амбасадором його совість чиста.
Ті, хто прийшли на концерт, почули й ліричні композиції — «На Маяковской площади», «Парижские каштаны». Автор виконав дві новинки — «Красный кабриолет» і «Рахиль», а також декілька нещодавно написаних ним віршів. Один із них, «Родство по слову», підкреслює, що людей більше ріднить слово, аніж замішані на крові будь-які політичні, націоналістичні ідеї.
А коли прозвучали перші акорди знаменитої пісні «Атланты держат небо», вся зала вмить піднялася зі своїх місць, неначе зазвучав національний гімн.
