Легке дихання

Усе частіше Київ стає одним із найпривабливіших міст, у яких проходять виступи світових джазових зірок. Так, на концерті в Колонному залі ім. Лисенка акордеоніста Рішара Гальяно та мультиінструменталіста Мішеля Порталя, що грав цього разу на бас-кларнеті, сопрано-саксофоні й бандонеоні — маленькому кнопковому акордеоні, був аншлаг. Музиканти представили новий CD «Концерти», випущений цього року компанією Дрейфус Джаз, який увібрав у себе сім років творчої співдружності. Його музичною основою стали авторські композиції Гальяно і Порталя та твори одного з найпопулярніших композиторів ХХ сторіччя Астора Пьяццолли, який протягом десяти років життя був близьким другом і партнером Рішара Гальяно.

Що ж являє собою стиль П’яццолли-Порталя-Гальяно? Це імпровізаційна музика, що поєднує джазову ритмічну основу з міксом багатьох музичних явищ: танго, шансону, босанови і найрізноманітніших етноінтонацій — циганських, італійських і навіть гуцульсько-румунських. Після 4-5 тактів теми музиканти переходять до нескінченно-тотально-мінливого потоку індивідуальних і спільних фантазій. Це не заважає з’єднанню імпровізаційності з вивіреним формоутворюючим планом і ретельною обробкою всіх компонентів і деталей музичного полотна. А воно при всій уявній простоті «плентається» складним музичним візерунком, у якому поєднуються й окремі прийоми сучасної серйозної музики: кластери, поліфонічний розвиток, мультитембральність. Обидва музиканти грають стоячи, здається, що все, що вони роблять, досягається дуже легко й просто. Ідеальна акустична вивіреність звучання (а все прозвучало без найменших електронних «добавок») створили неповторно довірчу, навіть інтимну атмосферу концерту. Саме в цій простоті і полягає вища майстерність. «Надлюдська» технічність обох виконавців, властиве їм «легке дихання», абсолютно нечутні, «змазані маслом» зміни міхів Гальяно і вдихи духових Порталя, величезний звуковий простір, що створюють об’ємність і наповненість зали, безмірна різноманітність штрихів, динаміки й нескінченно-мінливе ритмічне акцентування часом створювали враження присутності та звучання цілого оркестру.

Гості зіграли вісім 10—15 хвилинних композицій і спробували закінчити виступ на кульмінації — знаменитому «Лі бертанго» П’яццолли, якого я вже чула десяток інтерпретацій. Але ця була неповторно-чудовою. Публіка почала овацію. Тоді Гальяно і Порталь, щасливі та вдячні, знову взяли інструменти і виконали ще три композиції. Овації не змовкали довго й стали нагородою за шарм і вишуканість французької музики, блискуче втіленої метрами. Концерт було проведено за участю посольства Франції і французького культурного центру, фестивалю «Дніпрогастроль». На прес-конференції перед виступом музиканти говорили, що хоч у Франції досить погано поінформовані про події, що відбуваються в Україні і багато хто думає, що нам зараз «не до музики», самі вони прагнуть «передати українцям свою любов і приємні позитивні вібрації». Це чудово вдалося, і очікування киян було виправдано сповна. Гальяно сказав, що в Україні є прекрасні акордеоністи, і понарікав на відсутність для них перспектив на Батьківщині. Не можна не погодитися, проте, політичні перетворення, які відбуваються зараз у нашому суспільстві вселяють у нас надії на покращання в усіх сферах нашого майбутнього, і сьогодні на наших майданах ми стаємо свідками соціального і культурного пробудження нації.