Перейти до основного вмісту

«Макітра — це філософське узагальнення»

31 серпня, 00:00
НА ВИСТАВЦІ ЛЕОНІДА БОГИНСЬКОГО / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Минуло 10 років, як Леонід Федорович Богинський вперше презентував свої роботи у Музеї українського народного декоративного мистецтва і от нова зустріч.

Як признався гончар, вже три роки він відкладав цей вернісаж... Нині митець представив публіці найкращі свої роботи, які створив у різні роки. («День» писав про відкриття виставки у №132). Роботи Леоніда Богинського експонуються не лише в Києві, а й у Хмельницькому та Сумському художніх музеях. Вони прикрашають приватні колекції в Україні та за кордоном. Наша розмова з художником про сучасне мистецтво, розвиток гончарства та проблеми, яки нині хвилюють Л. Богинського.

— Зараз мистецький світ живе у вихорі постмодерністського хаосу. Як ви вважаєте, такі тенденції впливають на розвиток гончарного мистецтва?

— Складно однозначно відповісти на це питання. Нині найсильніші японські та італійські майстри-керамісти. Там проходять різні виставки, але по двом напрямкам: традиційної кераміки з сучасними забарвленнями, пошуками та навіяна, мабуть, європейським мисленням (кубізм, розвал форми, потім збирання й так далі). До речі, ці художники називають себе вже не керамістами, а — пластиками... Кожний митець шукає свою «мову». Мова, на мій погляд, має триєдине начало: необхідно спочатку визначити: для чого, що і як ти збираєшся робити. Це і є мовою та почерком художника-кераміста. Чим більше митець відрізняється один від одного, тим більше його цінують. Ви подивіться твори визначних художників усіх часів і народів, особливо ХIХ — ХХ століття: Ван Гог, Гоген, Сезан — одразу ви їх впізнаєте. Наскільки колосальна енергетика йде від їхніх робіт. У Ван Гога, наприклад, була унікальна жага до життя і це відчувається у його картинах. Ось тоді народжується мова, почерк художника... Навіть його остання картина «Ворони над полем» — це ж настільки драматична робота, але в ній така потужна енергія!

— Коли ви вперше вирішили працювати з глиною. Мабуть, іще до навчання у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва?

— Один із перших моїх учителів — Георгій Степанович Нєрехов, живописець. Ви знаєте, я взагалі хотів стати живописцем. І тепер, коли їду до Криму на відпочинок, завжди беру з собою акварель... Коли я навчався в училищі, завжди отримував п’ятірки з живопису. Навіть після навчання в інституті я ще думав пов’язати життя із живописом. Та потім кераміка полонила мою душу. До Львова я поїхав, щоб вивчити народне мистецтво...

Я дуже люблю українську форму і вбачаю її у формі макітри... Монументальна макітра — велике філософське узагальнення: це і образ стражденної української землі, і серце Батьківщини, і ковчег, що береже силу та душу народну. Наприклад, ніхто не хотів їхати до села, а я вибрав саме Опішню — найбільший східноукраїнський центр гончарства. Там особливий стиль, відчуття форми, мене навіть не так розпис цікавив, як форма. Працювали тоді такі відомі майстри, як Білик, Селюченко та інші...

Delimiter 468x90 ad place

Новини партнерів:

slide 7 to 10 of 8

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати