Марсель ХАСАНОВ: «Тепер, якщо помилюся, можуть назвати «золотим свистуном»
— Марселю Хазієвичу, марка самбістів Академії котирується високо далеко за межами України. Скільки часу ви проводите у спортзалі, відпрацьовуючи прийоми зі своїми вихованцями?
— Я в основному працюю із членами збірної нашого навчального закладу і країни. З одного боку — під моїм керівництвом уже достатньо зрілі майстри, досвідчені бійці, а з іншого — багато хто з них потребує, якщо можна так висловитися, ювелірного огранювання. Адже в Академії навчаються юнаки і дівчата зі всієї України, які досягли певних спортивних результатів у себе вдома. Проте для успішного виступу за кордоном людині потрібно добре розбиратися і тонко відчувати нюанси розвитку світового самбо, бути знайомою з манерою ведення єдиноборств провідними борцями. Свого часу це чудово умів робити Ярослав Волощук, який брав у не менш досвідченого вихователя Нашира Софіна перспективних самбістів і «ліпив» iз них чемпіонів Олімпійських ігор, світу, Європи. Варто тільки пригадати імена вихованців цих грандів — Сергія Новікова і Сергія Мельниченка.
Саме таким огранюванням талантів займаюся я. Звичайно ж, маю і своїх «чистих» вихованців, таких як двократний чемпіон Європи Віталій Биченок, чемпіони та призери молодіжної першості світу і колишнього СРСР Ігор Гребенщиков, Володимир Служенко, Євген Соловйов, Валерій Бобошко, Сергiй Сушко.
— У ці дні у вас подвійні турботи. Адже через кiлька тижнів пройде черговий чемпіонат світу в Іспанії. Чи можна чекати на медалі і від «академістів»?
— Обов'язково. Так, зараз ви можете поспостерігати за тренуванням наших видатних майстрів — чемпіонок і призерок світової першості — Світлани Буряк, Тетяни Чорної, Катерини Татаренкової. Їм цілком під силу перемогти. Зауважу, що до нас у спортзал приходять навіть заочники, котрі працюють в інших регіонах країни. Наприклад, майстер спорту, який приїхав на сесію, капітан податкової міліції з Ужгорода Олександр Біркович. Тренуються і діти співробітників Академії. Ми нікому не відмовляємо.
— Самбо і дзюдо — два споріднених види боротьби. Часто спортсмени виступають і там, і там. Однак виглядає досить дивним те, що ваші підопічні постійно повертаються додому з нагородами з найпрестижніших змагань, тоді як шанувальники японської боротьби «сідають у калюжу».
— Я, звичайно ж, міг сказати: дзюдо — олімпійський вид спорту, а в ньому і конкуренція вища. Та, думаю, головна причина не в цьому. Якщо ми — тренери, функціонери, судді, спортсмени — живемо однією дружною сім'єю (до того ж, нас очолює перший віце- президент Всесвітньої Федерації самбо Олександр Наухатько, котрий має великий авторитет і неперевершені організаторські здібності), то наші колеги роз'єднані. Звідси і плачевні результати, незважаючи на те, що олімпійському видові грошей виділяється дещо більше.
— Думаю, в Академії грошей на фізичну підготовку виділяють достатньо?
— Тут ваша правда: обладнання, спортзали є на всіх шести факультетах. Постійно допомагають і контролюють спортивний процес в Академiї ректор генерал-лейтенант Ярослав Кондратьєв, проректори — генерал-майор Олександр Гіда та полковник Євген Мойсеєв. А з поїздками на змагання — важче. Доводиться, зокрема, самбістам звертатися до спонсорів — «Київ-Пейдж», «Укрростхлібінвест», ПКФ «АМК-ЛТД» та інших. Що тут приховувати, з грошима і в міліції свої проблеми.
— На останньому чемпіонаті світу в Калінінграді вас нагородили серед 10-ти найкращих арбітрів «Золотим свистком»?
— У світовому суддівському рейтингу я посідаю не останнє місце. Це почесно і дуже приємно, що тебе вважають одним iз найкращих. І звичайно ж, нагорода завжди багато до чого зобов'язує і змушує критичніше ставитися до себе. Адже варто помилитися, і хтось обов'язково закине, мовляв, от тобі й «золотий свистун»!
— Суддя і тренер Марсель Хасанов, як і всі, має право на відпочинок. Як він його намагається проводити?
— Дитинство моє пройшло в селі неподалік від Набережних Челнів. Разом iз такими самими хлопчаками водили пасти коней на ніч і влаштовували справжні скачки по п'ятдесят кілометрів. Запах степу і кінського поту, простори і свіжий вітер в обличчя — такі моменти хіба можна забути? Тому люблю нашу природу, і немає нічого кращого, ніж побути в тиші з вудкою біля річки або поблукати по лісу з кошиком.
— Про ваші мариновані маслюки друзі роповідають легенди, але чи не могли б ви приготувати, наприклад, щось оригінальне з блюд татарської кухні?
— Напевно, я можу добре приготувати м'ясну страву. Ще коли служив на флоті, дуже часто доводилося підміняти на камбузі кока. А одного разу, вже у Києві, «психонув» і приготував таку гостру татарську страву «трикутник». Діти тиждень за мною ходили і просили приготувати їм такого ще. Так що я прагну обмежуватися вдома роллю їдця.
