«Майдан і гуцульське весілля вразили найбільше...»

«День» продовжує приймати роботи на Сьомий традиційний міжнародний фотоконкурс, який проводить наша газета. Хтось із наших учасників надсилає свої фотознімки поштою, хтось приносить їх особисто. З фотокореспондентом Бориспільської газети «Трудова слава» Віктором Співаком ми зустрілись у редакції. Так як ми уже були знайомі з минулорічної фотовиставки (пан Співак того року виграв заохочувальний приз — поїздку до Трускавця за фото «Життя прожити...»), ми розговорились:

— Ви щойно з Литви?

— Так. 9 липня я відкрив свою персональну виставку під назвою «Моя Україна» в Бірштунаському культурному центрі, що в Литві. Виставка проводилася за сприяння академіка Євгена Товстухи, народного депутата України Кирила Поліщука і Союзу фотохудожників Литви. Спільно зі мною виставляла свої роботи художник-кераміст із Литви Агна Гецевіченє. Потім приєдналося Посольство України в Литві. Виставка набула широкого розголосу, на який я навіть не сподівався...

— Ви вперше побували в Литві?

— Ні. Це моя друга персональна виставка в цій країні. Перша була досить давно. А почалося це так. У 1968 році у Всесоюзному журналі «Журналіст» вийшов мій вернісаж під заголовком «Наш. Районний». Але ж був Радянський Союз. Із Литви приходить лист із міста Плунге від фотокореспондента Йонаса Рамошки. Зараз інколи я його називаю Ромашкою (сміється. — Ред.). Лист був дуже короткий — «Давай дружити!». Я йому відповідаю: «Ну звичайно ж, давай!» І в 1969 році — як тільки у нього була відпустка, — він із дружиною та сином прилетів у Крим, де я і приєднався до них. Відтак, я практично кожні піввідпустки провожу в Литві. Уявіть, протягом 37-ми років триває ця чоловіча дружба! І 1978 року перша виставка моїх фоторобіт відбулася не в Києві, не в Борисполі, не в Москві, а в Литві, в місті Плунге, у виставковому залі будівельного тресту. А після Литви у мене були виставки в редакції газети «Советское фото», а потім вернісаж там пройшов. Згодом виставлявся й в Києві.

— Литовці є затятими поціновувачами фотомистецтва?

— У всьому світі знають литовську фотографію як одну з найсильніших у світі. Завжди ділили так: окремо є радянська фотографія і окремо — литовська. Дуже великий вплив на мене справила саме литовська фотографія. Я вдячний таким класикам фотографії, як Александрас Мацияускас, Ромуальдас Ракаускас, Віталій Бутирін, Антанас Суткус, Вергіліус Шонті й багато інших.

— А чим вони відрізняються від фотографії української чи російської, наприклад?

— Ці фотографії — в житті... Так от, після дебюту в Литві і деяких виставок я зробив велику перерву і дуже довго не виставлявся. А потім «День» оголосив конкурс, у якому я взяв участь і отримав заохочувальний приз. Але після того, коли в Україні відбулась помаранчева революція, у мене назбиралося багато матеріалу і мені захотілося знову до Литви. Я знаю, які вони гостинні, як їм потрібні такі виставки, розумієте? А, на жаль, для наших людей це не дуже потрібно. Дуже сумно, але, коли мої знімки розмістили в інтернеті, їх дивилися всі, крім українців. Отже, подзвонив своєму другові Йонасу і кажу: «Ромашко, я готую виставку!». «Готуй, — каже, — привозь». Принагідно я й в Карпатах побував, зробив серію «Гуцульське весілля». Цей же цикл запропоную і на вашу фотовиставку, яка відбудеться на день народження «Дня» цієї осені. І Майдан я назнімав. Є серія портретів. Це — дуже цікавий, як на мене, портрет Бориса Олійника, де він здійняв руки догори, ніби молиться. Є знімок геніального композитора Валентина Сільвестрова. Є фото мого друга, народного артиста України Василя Зінкевича. Артистів Богдана Бенюка та Анатолія Паламаренка. Народного художника Василя Забашти. Є трішки Києва. Є цикл «Життя і смерть». Є село в Україні. Цикл «Коні». 17 різноманітних знімків пейзажів. Відтак, назва моєї другої персональної виставки в Литві — «Моя Україна». До речі, про першу мою виставку знали тільки в Плунге, і все. А тут вся країна! Коли я приїхав, мені вже запропонували цю ж експозицію виставити в Національній бібліотеці Вільнюса. Тому, можливо, потім, моя виставка мандруватиме іншими містами Литви. Повернувшись, можливо, також ця експозиція виставлятиметься у Верховній Раді України. Отже, пропозиції є, але це такий клопіт...

— Ви, напевно, спілкувались із людьми в Бірштунасі, які відвідували вашу виставку. Якою вони побачили Україну з ваших фотографій? Які знімки їх найбільше зацікавили?

— По-перше, дякували. Дивилися на Майдан. Особливо сподобалось гуцульське весілля. Це для них — інша галактика.

— Як ви оцінюєте рівень фотовиставок «Дня» на фоні тих, які проводились за вашою участю, зокрема, в Литві?

— «День» зазвичай виставляє надзвичайно сильні роботи. Ініціатива газети започаткувати власну фотовиставку — геніальна. У нас ніде такого більше немає. Я вітаю цю ідею й сам же стараюся, тягнусь.