Міста й люди
Так називається персональна виставка харківського художника Сергія Алимова, що відкрилася в галереї «Грифон». Міста Сергія Алимова — це майже виключно «його власні винаходи». Географічні назви якщо й виникають, то тільки з початковою обмовкою. «Мотиви Венеції» — ніяк не «ведути», а досить оригінальні «фантазії на тему»; «Японські мотиви» ще більш суб’єктивні. Зазвичай же харківський художник віддає перевагу «Місту N», яке викликає різноманітні літературні ремінісценції, романтичним «Невідомим містам» або вже зовсім казковому «Місту Рибаків».
Місто Сергія Алимова — це, власне, скупчення архітектури: історичної, сучасної, різної, але зазвичай — лякливо-величезної, яка виростає одна з одної, часом недобудованої, як Вавілонська вежа чи як Колізей, який уже руйнується, але у будь-якому випадку — нежилої, неживої і загрозливої. Маленька площа, на яку збрелися подивитися на цирк, що приїхав, не тільки городяни (про них — трохи нижче), але й замки з соборами, разюче схожі до того ж на деякі загальновизнані «перлини», — милий жарт і рідкісний виняток («Цирк»).
Міста Сергія Алимова густо заселені — хоч і здається, що жити в них абсолютно неможливо. Втім, населяти саме ці вежі-колізеї зайнятим і діловитим героям художника зовсім необов’язково — вони можуть і просто сюди «виходити», як актори на сцену з декораціями. Так чи інакше, маленькі метушливі чоловічки у театрально-історичних або цілком сучасних костюмах заповнюють вулиці та площі фантастичних міст Сергія Алимова — і навіть небо над ними («Небесна канцелярія»), з рівним самозабуттям займаючись сватанням або улаштуванням страти. Якісь із них відверто гротескні й, швидше, страшні, ніж забавні, а якісь — по-своєму симпатичні і навіть зворушливі («Прощання»).
