Мій шоколадний заєць...

Жили та були Міша і Таня — провінційні актори, які зіграли Зайця і Зайчиху в казці Михалкова, потім взяли та й розлучилися. А через 30 років зустрілися десь «на півночі дикій» — вона негритянка, він алкоголік. Ось і казці кінець. Марення? Ні, п’єса, як скромно називає себе автор «сонця російської драматургії» Миколи Коляди...

Чесно кажучи, глядач, для якого «Любов і голуби» — найулюбленіший фільм, вкрай розгубився, побачивши Ніну Дорошину в папуаській міні- сукні та негритянському гримі. Незвично, знаєте, коли акторка поважного віку демонструє зад і еротично танцює біля вішалки... Фізична форма акторки вище за всілякі похвали. Але все ж таки «Современник», а не театральне мило антрепризи... Героїня Дорошиної вистави «ЗАЯЦ LOVE STORY» прилетіла до провінційного містечка з Москви, щоб виступити на концерті у якогось багатія в образі знаменитої негритянської співачки... Але до готельного номера раптово входить колишній чоловік Тані — Міша (Валентин Гафт).

Герої сваряться, скаржаться на життя, і всіляко намагаються довести один одному, що «ми не кульбаби, ми безсмертники (у текст п’єси вкраплено гафтівські епіграми, монолог Отелло, уривки колись улюблених пісень). Актори без угаву говорять жартами-примовками, які часто вражають поганим смаком («Коротше»? — «У кого коротше, той сидить удома й відрощує»), намагаються в банальні репліки вкласти глибокі підтексти... Принадливі за щирістю монологи про акторську незапитаність розбиваються об надумані взаємини героїв...

Складно зрозуміти, про що вистава і кому її адресовано. В одному зі своїх інтерв’ю режисер Галина Волчек сказала: «...Для мене трагікомедія — це не жанр, а сутність сучасного мистецтва взагалі, якщо хочете — сутність сучасного життя...». Складно не погодитися... У цьому випадку трагікомічна сама ситуація... Два прекрасних актори долають драматургію. Навіщо?