Музичні «галюцинації»
Днями в київському Будинку архітекторів пройшов цікавий концерт. Його учасники назвали свій проект «концерт- онейроїд у жанрі акустичної джазової медитації».
Півторагодинна музикально-танцювально-поетична композиція пройшла для слухачів «на одному подиху». У програмі брали участь піаніст Мирослав Левицький, добре відомий як композитор, лідер-клавішник jazz-fusion групи «Брати блюзу» та скрипаль Кирило Стеценко. Прикрасили й доповнили концерт танцювальний дует солістів модерн-балету AQUARIUS і мелодекламація поета Володимира Цибулька. У програмі прозвучала музика з репертуару «ББ»: ряд окремих невеликих п’єс, об’єднаних у струнку композицію, значну частину якої складало соло на роялі. Мирослав Левицький володіє прекрасним фортепіанним туше, тонкою нюансировкою, чудовим почуттям ритму. Його постійно синкопуючі, модально-колористичні композиції захоплюють багатством індивідуального образно-інтонаційного ряду. Композитор у своєму авторському стилі переплавляє інтонації Шопена, Дебюссі, Мусоргського, Бетховена — цих умільців фортепіано, славетних сонористів і «фактурників». Але це не докір, а швидше комплімент музиканту, який працює в «легкому» жанрі, академічна освіченість і великий слуховий запас якого дозволили Левицькому створити власний композиторський і виконавський стиль. Не останню роль у ньому відіграє наявність українського мотивування (неяскравих, швидше лірико-психологічних), що йде не стільки від української етно-інтонації, скільки від фортепіанного стилю українських композиторів-романтиків.
Контраст піаністу склав скрипаль Кирило Стеценко — блискуче класично освічений виконавець, володар відмінного виконавського смаку. На джазовій чи рок сцені таке явище нетипове. Стеценко зіграв кілька своїх композицій, найбільш яскравою з яких була «Шалені коломийки» — парафраз на карпатсько-гуцульські танцювальні мотиви, в якій гарячий темперамент скрипаля втілився сповна. Але циклу (а програма може претендувати на форму інструментального циклу) не вистачило лише енергії розвитку, композиторської «симфонізації». Адже жанр «Концерту-онейроїда» (в психіатрії цей термін означає форму галюцинацій), втілений як цикл сонорно-джазових мініатюр, можливо, може виглядати саме так.
