На полозах, із дзьобом та… з капцями

Прогулянкові жіночі глабці є у постійній експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15). «Зверніть увагу, яке невеличке посадкове місце. І це з урахуванням того, що пані сідала у сани тепло вбрана, у шубі», – говорить завідувач сектору експозиції МЕХП Андрій Колотай.  І додає, що ці жіночі санки – дуже витончені, граціозні, пишні й динамічні. Ще й прикрашені головою лебедя.

Серед обов’язкового спорядження саней – пасок безпеки, щоби не загубити часом пасажира, та спеціальна, дуже тепла, накидка, яка захищала мандрівця і від вітру, і від снігу, і загалом від холоду. «Пасок безпеки був обов’язковим, добре кріпився і міцно, надійно тримав, бо пані у тому кріселку не сиділа глибоко, – зазначає Андрій Михайлович. – Бортики низенькі, спинка низенька, а якщо кубіта була ще й висока… Дивіться, як вона сиділа – як на вершечку…».

Подбав ремісник-виготівник козирків і про кучера – погонич мав можливість поставити ноги у великі й теплі, зі шкіри і хутра, капці, які міцно прикріплені до полозів, – щоби кінцівки не змерзли під час поїздки. «І це свідчить про те, що прогулянки були тривалими», – тлумачить наш екскурсовод. І звертає увагу на те, що місце візника розташоване позаду пасажирського, аби не затуляв – не псував спиною панорами.

Сани, що в них впрягали одного коня, виглядають досить тендітними, навіть повітряними – скидається, мало важать. Але насправді це не так, бо каркас ґринджолів – суцільний металевий. «З гірки з них ніхто не з’їжджав, – говорить Андрій Колотай. – А розганялися вони на пристойну швидкість, і, щоби не розлетілися на ходу, змонтовані дуже ґрунтовно, з кутниками, які тримають надійно усю конструкцію».

Музей етнографії та художнього промислу успадкував сани від свого попередника – львівського Промислового музею, заснованого 1874 року. Експонат – у дуже доброму стані. «Небагато музеїв можуть похвалитися такими речами, – зазначає Андрій Колотай. – Тому й говоримо про те, що наші сани – особливі й рідкісні».

Насамкінець варто додати, що жіночі санки – не єдиний отакий, на полозах, експонат у МЕХП.

На початку року «День» розповідав про атракційний, парадовий і шляхетний «зимовий віз» кінця XVIII століття, котрий Музей етнографії та художнього промислу, вітаючи містян і гостей Львова з новорічно-різдвяними святами, повернув після реставрації на постійний показ у зал із меблями XVII–XVIII століть (див. публікацію «У Львові демонструють унікальні сани XVIII століття» у «Дні» від 30 січня 2018 р.).

То ходіть до музеїв – дізнавайтеся і розвивайтеся.

Беріть зі собою діток – показуйте і розказуйте. Тим паче, що пасує до сезону.

І, звісно, читайте газету «День» – ми маємо чим зацікавити!