На вухо Боговi...

Свою програму, яку Михайло Казаков покаже в Києві, він назвав «Про театр, про поезії, про себе».

Майстер художнього слова, неперевершений актор, самобутній режисер та письменник. Казаков створив цілу плеяду образів: шекспірівських — від Гамлета до Ліра, й діаметрально протилежних — Дзержинського й Фауста, донжуана й дядечка Адуєва. Його полюбили глядачі за кінороботи у фільмах: «Вбивство на вулиці Данте», «Людина- амфібія», «Ходіння по муках», «Здрастуйте, я ваша тьотя!», «Солом’яний капелюшок», «Манія Жізелі», «Пан оформлювач», «Любовь-морковь»... Картини, зняті ним як кінорежисером: «Покровські ворота», «Безіменна зірка», «Маскарад» — давно стали культовими. Михайло Казаков — прекрасний знавець та популяризатор російської поезії, рідкісний читець. Майстер, який написав іронічні й щемлячі відверті книги про час і про себе — «Малюнки на піску» та «Третій дзвінок».

Доля подарувала йому щастя співпраці з геніальними сучасниками — Олегом Єфремовим та Анатолієм Ефросом, дружбу з Давидом Самойловим та Булатом Окуджавою, Арсенієм Тарковським та Олегом Далем, Павлом Луспекаєвим та Євгеном Євстігнєєвим.

— Взагалі, я вважаю себе насамперед актором, у другу чергу — режисером, у третю — читцем і тільки потім я — «писака», — зізнається Михайло Казаков. — Однак може так трапитися, що через багато років всі забудуть про мої ролі та мої спектаклі, а книга якраз і залишиться для людей, які будуть цікавитися театральним процесом у ті часи, коли я жив на Землі...

Зараз Михайлу Казакову сімдесят три. Він знявся більш ніж у шістдесяти фільмах. Одна з останніх його режисерських робіт — картина «Чарівність зла» (фільм про 1930-ті роки — російська еміграція, Москва, Єжов, історія Цвєтаєвої, завербованого Ефрона...), яка пройшла на українському ТБ... Казаков читає лекції для студентів по всьому світу, знімає фільми, репетирує спектаклі. Нещодавно поставив чеховську «Чайку» в Тбілісі грузинською мовою в Театрі Марджанішвілі, де грає його дочка Манана Казакова; виставу про Бродського; приймав участь у записах аудіокниг «Москва Гіляровського» та «Життя Ніколо Паганіні»; часто проводить творчі вечори, пише сценарії...

Михайло Казаков вже давно не був у Києві, але в нашій столиці в нього є свої глядачі, які люблять, пам’ятають цінують талант цього чудового майстра.

— До кожного концерту я ставлюся з однаковою відповідальністю, де б я не виступав, — зізнається актор. — Я читаю поезію не тільки для публіки, я читаю її багато в чому для себе самого. Читання віршів — це наче ти служиш месу, немов би ти священик. Жодна моя програма ніколи не схожа на іншу. Ти повинен прагнути тільки остаточної гармонії, щоб за час концерту і в публіки, і в тебе в душі щось відбувалося, гармонізувалося в певну струнку будівлю, яку ти будуєш, читаючи ці вірші та додаючи щось від себе про цього поета або про цей вірш. Йосип Бродський якось сказав, що в ідеалі кожен вірш ти шепочеш на вухо Богу. Ось і треба намагатися читати, виконувати, імпровізувати так, щоб потім відчути: так, вийшло...