На зміну бітломанії — бріттеноманія?
У Києві до 6 квітня проходитиме міжнародний фестиваль класичної музики під не дуже оригінальною назвою — «Київ фестиваль 2005» (KYIV FESTIVAL 2005)на двох майданчиках столиці: у філармонії та в Музичній академії.
Центральна подія — прем’єра опери Бенджаміна Бріттена «Поворот гвинта» (30 березня, 19.00, Великий зал Музичної академії). Це спільна українсько-англійська робота (інтернаціональний студентський «екіпаж» і режисери з двох сторін — Стівен Медкаф, і Василь Вовкун).
У фестиваля два завдання: творче й політичне. Точніше, з політичного утворилося й творче. У зв’язку з певним застоєм у нашому культурному просторі й офіційно взятим курсом на євроінтеграцію вирішено в ролі буксира взяти Лондон (це приблизно як Руслана переклала англійською свої «Дикі танці», щоб вони були такими ж «дикими», але в рамках європейських стандартів).
Прагматично вибравши останнього класика академічної музики Туманного Альбіону Б. Бріттена (1913 — 1976) для творчої реалізації, українські майстри консерваторії досягли обидвi мети.
Про політичне зрозуміло (співголова оргкомітету — міністр культури Оксана Білозір). Але й у творчому плані завдання досить сміливе. Як повідомили метри: всередині академічних кіл ішов «незбройний» опір Бріттену як складному й неоднозначному автору. Тільки студенти були «за». У результаті перемогла загальна стратегія. Стосовно її «тактичного» втілення говорити рано.
Я запитав режисера Василя Вовкуна про зміст (у двох словах) опери «Поворот гвинта»? Чи не про літак ідеться? І чи не є це алегорією: мовляв, треба «завести мотор» дещо заіржавілої, на жаль, концертної діяльності академічних виконавців столиці, щоб дати їй поштовх? І звідки в нас пішла «бріттеноманія»?
На запитання про зміст Вовкун, сміючись, сказав, що він «дуже філософічний і так відразу не скажеш». Але, швидше за все, йдеться «про зрив даху». Тобто, по-нашому, це приблизно «коли ум за розум зайшов».
Керівник ансамблю «Київські солісти» (диригент постановки) Богодар Которович додав, що короткий зміст опери викладуть у програмках. І краще їх уважно почитати. Бо без цієї інструкції «в’їхати» в це «сценічне божевілля» буде непросто. Щодо політичного підгрунтя вибору Бріттена — тут усе зрозуміло. Але воно збігається й із особистими пристрастями Которовича. Спочатку він «заразив» Бріттеном Вовкуна. І пішло — поїхало.
Що ж, подивимося, чи пошириться «бріттеноманія» на київських меломанів? Чи трапиться з ними «поворот гвинта»? І в який бік?
