Наїзники та сторожі
"Що маємо - не дбаємо, втративши - плачемо". Так можна сказати багато про що в нашому житті. Зокрема й про конярство, яке "дихає" сьогодні лише завдяки ентузіастам.
На зеленій галявинці, за два кроки від бігової доріжки іподрому сиділи на колодах одне проти одного люди. На траві нехитра "скатертина-самобранка": чорний хліб, свіжі огірки, листя зеленого салату. У руках - пластмасові скляночки з традиційними 100 грамами. Димок над мангалом. Манливий дух шашлика. Точилися нескінченні розмови про коня й людину.
Святкували чергову перемогу Олександра Скворцова. У розіграші Великого чотирирічного призу в Києві російські рисаки Географ, Геометрія і Камін, керовані Скворцовим, вибороли головні призи - Дербі, Гільдейця і Еліти. Як і кожен наїзник, перемогу в перегонах Олександр вважає перемогою колективною. Зазвичай до двох років коней плекає й леліє конезавод. Це праця зоотехніків, конярів, ветеринарів, ковалів, лимарів. Тоді коня віддають у "школу" - на іподром, де вправний майстер-наїзник розвиває здібності коня, допомагає виявитися його найкращим рисам. Ясна річ, для конезаводу цей наїзник стає найріднішою людиною.
Олександр і кілька його товаришів випробовують годованців Дубровського конезаводу з Полтавської області. Хоча життя нині важке і державний конезавод з минулого року не отримує зарплати, на головні змагання дубровці приїжджають неодмінно. Разом з дітьми. Своїм автобусом, зі своєю провізією, з гостинцями наїзникам і коням. Перегони - подія родинного значення.
І ось як у житті трапляється. У 15 років селянський хлопчисько Сашко Скворцов з Ульяновської області про Київ і не мріяв. Полюбляв ганяти верхи. Разом з колгоспом їздив уболівати за своїх на розіграш "Кубка Поволжя", де змагалися конярі Саратова, Куйбишева, Ульяновська, Горького. Коли закінчив 8 класів, парторг колгоспу заявив: "Я краще знаю, де тобі навчатися". І направив його до знаменитої Хреновської школи наїзників у Воронезькій області. А згодом у Хренове приїхав начальник виробничого відділу Київського іподрому. "Відібрав нас, шістьох чоловік, ніби коней, - з усмішкою пригадує Олександр, - ось так з 71-го року я в Києві".
Нещодавно Олександр представляв наїзників України на зустрічі країн Чорноморського басейну в Італії. Рим. Чужий іподром, чужі коні. Як він згодом дізнався, там були коні професіоналів і любителів. Першого дня йому випала любительська. Змагання почалися з ходу, без проминки. Невдача. На другий день дають іншого коня. Утішають, мовляв, це професійний. Дощ, багнюка. Олександр приходить на фініш другим. Господар шалено радий. А іспанський власник коня відразу ж Скворцову пропонує: "Йди до мене працювати. Оплачую все - дорогу, проживання, плачу 450 доларів на місяць. Не сподобається - повернешся додому".
Удома, тобто на Київському іподромі в наїзника зарплата 78 гривень. Призові гроші "смішні", вистачає якраз, аби відзначити з друзями перемогу. На щастя, серед заможних є трішки справжніх любителів коней. Їхні гроші йдуть на догляд за конем. Якби його утримували на офіційному раціоні - загинув би від голоду і хвороб. А на себе й родину наїзники заробляють самі - в основному, вночі всі "перекваліфіковуються" на сторожів оптового ринку, який працює при іподромі. 160 гривень на місяць мають.
Над пропозицією іспанця Скворцов поки що міркує. Ясно, що там 450 баксів оплата принизлива для наїзника. А тут, у нас?.. А коні? Що буде з ними, хто буде з його улюбленим Каміном, з Географом і Геометрією? Хто зможе підлаштуватися під страшенно гонористого красеня Поступка? І як бути з довірою дубровців до свого наїзника? Серйозний і розважливий Олександр Скворцов завжди більше дбає не про себе, а про справу. Дуже шкодує, що розвал Союзу призвів до розвалу кіннозаводства. Обірвалися зв'язки - немає приплину свіжої крові, немає за що купувати хороших плідників. З іншого боку, ось Поступок. Немає в Україні рівних йому орловців. Енергія скажена. Біжить легко. Але біжить "дурнем". Немає солідних суперників - немає розвитку. А ще... Утім, немає вже й часу на розмови. Майстер-наїзник поспішає на ринок охороняти голландську ковбасу, турецьке печиво і корейські "відики". Щоб зберегти рисаків.
