Невгамовний

А свого часу найшвидша людина планети Міхаель Шумахер могла вибрати дзюдо! Але коли він у середині 80-х посів на престижних юнацьких змаганнях лише третє місце, то зрозумів: задовольнятися малим — не для нього. Міг майбутній чемпіон стати і непоганим футболістом. Принаймні передумови були. Крім того, маленький Міхаель на відміну від багатьох спортсменів непогано вчився в школі. Особливо старанно він вивчав математику й англійську мову.

Але його доля визначилася в чотирирічному віці 1973 року, коли батько подарував любому чаду іграшковий картинг, посиливши його потужність мотором від дорослого мотоцикла. Міхаелеві нова іграшка дуже сподобалася. Він щосили ганяв на ній вуличками рідного Хюрта. Та так азартно, що одного разу не справившись з керуванням на повній швидкості «вляпався» в ліхтарний стовп. Ні дитину, ні його батька це не зупинило. Єдине, що гер Шумахер вирішив змінити після цього, так це дати можливість ганяти синові справжньою трасою для картингу в Керпен-Хорремі. Мудре рішення: там уже точно не було ніяких стовпів. Дуже швидко найменший пілот завоював визнання і любов небайдужих до автоспорту людей. І якщо спочатку його болід нагадував конструкцію з часопису «Юний технік» (батько зробив машину Міхаелеві із запчастин старих автомобілів), то вже на початку 80-х друзі родини та спонсори допомогли значно поліпшити технічну базу майбутньої зірки Формули-1. І почалися будні в каламутній воді чемпіонату Німеччини з картингу, де з гонщиками, як майже і в будь-якому іншому виді спорту, чинили за принципом кинутих у воду цуценят. Випливеш — можна будувати кар'єрні плани, не випливеш — то пряма тобі дорога в механіки та обслуговуючий персонал. (До речі, вже ставши чемпіоном Німеччини та Європи з картингу, Міхаель добровільно відвідував курси механіків. Знання, які він там отримав, дуже допомогли йому в майбутньому. Недаремно вважається, що настройка болідів «Феррарі» на сьогодні — це лакмусовий папірець для всіх інших. Звичайно, не варто применшувати заслуги штатних механіків Скудерії, але те, що й Шумахер бере участь у «підгонці» машини, всі давно знають.) До кінця 80-х Міхаель вже вважався одним із найперспективніших гонщиків нової хвилі. До того часу він уже трохи відійшов від дитячого картингу і пересадив до кокпіту Формули- 3000, яку називають останньою сходинкою перед сходження на гоночний Олімп, першу Формулу. У Формулі-3000 він став чемпіоном Європи 1987 року. А 1989 — поступився своєму співвітчизникові, за прогнозами куди більш талановитому Карлу-Хайнцу Френтцену... Обидва вони входили до юнацької команди «Мерседеса» і небезпідставно вважалися головними претендентами на підвищення в класі. 1991 року відбулася знакова подія для світових автоперегонів. Міхаель відправився до свого першого Гран-прі в Формулі-1. Сталося це на етапі в Бельгії. Проте варто обмовитися. «Відправився» — це сильно сказано. Вже на другому колі він затих на своєму ненадійному «Джордані». Однак залишив незабутнє враження про дебют у середовищі босів «Королівських перегонів». Зі старту він у своїй першій гонці йшов сьомим (!). Це настільки заінтригувало боса тоді ще «Бенеттона-Форд» (за пару років команда отримала префікс Рено) Флавіо Бріаторе, що він усіма правдами й неправдами переманив молодого німця до себе. «Джордан» чинив опір, але зробити вже нічого не міг.

І понеслося... Ні, не зразу, звичайно. Чемпіонат-91 Шумахер закінчив на скромному 13 місці, але вже через рік він став третім, а 93-го — четвертим. Прийшли перші перемоги. Проте головну з них, як не по-блюзнірському це звучить, він отримав 94-го на Гран-прі в Сан-Марино, коли вся Формула-1 завмерла в заціпенінні. Загинув бог автогонки, великий і прекрасний (Господи, скільки ж він заслужив епітетів!) Айртон Сенна, який вважався фаворитом номер один у тому сезоні. Перемогу в тих нещасливих перегонах святкував Міхаель. Тоді до нього вже назавжди приліпилося прізвисько «Сонячний хлопчик». Щоправда, на подіумі він міг би бути й менш «сонячним». Досі згадують його усмішку на нагородженні, коли все і всі довкола були в стані шоку. Хоч вигравши той сезон, Шумахер і заявив, що справжнім переможцем він вважає Сенну, осад залишився назавжди. 95-го Міхаель повторив свій тріумф. Але знову розгорівся скандал. На останніх перегонах в Аделаїді Шумахер, який втратив болід, мав би поступитися позицією, а з нею і чемпіонством Демонові Гіллу з «Вільямса», але замість цього він «буцнув» Гілла, змусивши того зійти з траси. Тоді цей інцидент особливо ретельно не розбирали. Але вже за два роки, коли німець спробував провести такий же «фінт вухами», будучи в складі «Феррарі», проти Жака Вільньова з того ж «Вільямса», боси Формули були безжалісними. Вони позбавили «Сонячного хлопчика» взагалі хоч якогось місця в чемпіонаті, анулювавши його результати. (Між іншим, його перехід із благополучного «Бенеттона» до напіврозібраної «Феррарі» багато хто називав ну дуже великою помилкою, але тут Шумахер довів, що вміє чудово бачити перспективу. Мало не на плечах дотягнувши свою машину до третього місця 96-го, раз у раз борючись з несправною технікою, вже 97-го він мало не виграв.) Вільньов тоді переміг, а наступні два роки стали тріумфом Міки Хаккінена з «Макларена». І якщо в перший його чемпіонський рік Шумахер поступився йому лише трохи, знову ж таки в останній гонці, то роком пізніше через аварію і зламану ногу німець пропустив майже половину сезону. І тут він виявив ще одну грань свого неабиякого таланту, показавши себе прекрасним командним гравцем. Він зробив усе для того, щоб його напарник із «Феррарі» Едді Ірвайн став чемпіоном. Але знову Хаккінен випередив усіх.

Про подальші три роки можна сказати коротко. Це була гегемонія Шумахера та «Феррарі». Тепер вже «Сонячного хлопчика» стали називати не інакше, як «Червоний барон». Він виграв усе, і на декілька років, які, до речі, тривають, поховав інтригу в найшвидшому виді спорту. Тепер вже він один із найвпливовіших людей світового автоспорту, а інцидент, подібний до того, що трапився з Вільньовим, якби він стався тепер, ніколи б не дістав такого продовження. Свіжий приклад із Хуаном-Пабло Монтоєю з команди... правильно, «Вільямс». На останній гонці в Сан-Марино німець його просто випхнув за межі треку, але не отримав навіть вкрадливого зауваження від суддів. Нині ім'я йому — легіон. Він — найшвидший, найбагатший (виходячи з публікацій щорічних рейтингів), найзнаменитіший (наприклад, уже другий рік поспіль отримує приз кращому спортсменові року, свого роду спортивний «Оскар») і найуспішніший спортсмен кінця минулого і початку цього сторіччя. У Формулі він перевершив абсолютно всіх за всіма статтями. Проте ще не за всіма. Є один рядок, у якому його ім'я стоїть на другому місці. Кількість поул-позишн. У Шумахера — 59. У Сенні майже на 10 більше. Але це — справа часу. В іншому поруч із ним і близько нікого немає. У 200-х перегонах, у яких він на даний момент брав участь, «Червоний барон» виграв у 75-и, набрав 1088 очок, зробив 60 кращих кіл у гонці. І це не межа. На спочинок Шуми не збирається. І на всі запитання про закінчення кар'єри незмінно відповідає: «Я їздитиму так довго, як тільки зможу». Але чи не набридло йому? Він настільки швидкий, що фактично їздить у гордій самоті. Борючись лише із втомою та власними ж швидкими колами.

«Це не питання мотивації. Я ганяю, бо люблю це», — говорить «Сонячний хлопчик», який подорослішав. І яка різниця, скільки йому років. За коефіцієнтом невгамовності душі він у нинішній Формулі-1 безперечно наймолодший.