Обережно: «повзунці»!

Милуйся гопаком — ставай козаком. Таким став девіз всеукраїнського фестивалю бойового гопака «Козацька звитяга-2006», презентація якого відбулася минулої п’ятниці на сцені київського Будинку офіцерів. Організатори — Козацький координаційний центр та Міжнародна федерація бойового гопака — впевнені, що фестиваль допоможе модернізувати козацтво та створити новий образ українського козака, зруйнувавши попередньо той, який нав’язала радянська влада та радянські фільми, протягом 80-ти років виточуючи образ козака як дебошира, гуляки та п’яниці. І оскільки одним iз найбільш унікальних явищ української спадщини є національна фізична культура, зокрема українські бойові мистецтва, то й популяризувати козацтво вирішили через бойовий гопак. Такою собі відповіддю на популярні нині східні одноборства.

На перший погляд, бойовий гопак поєднує в собі щось від традиційного гопака, щось від карате. Але, як говорить засновник стилю та президент Міжнародної федерації бойового гопака Володимир Пилат, бойовий гопак — це система, котра з прадавніх часів існувала на українських землях. Проте до наших днів практично не збереглися цілісні методики самовдосконалення, якими користувалися скіфські воїни, руські дружинники та запорозькі козаки. Відродження ж бойового гопака розпочалося у 1985 році. Значну частину техніки вдалося розшифрувати завдяки дослідженню багатства та різноманітності рухів в українських народних танцях. Взявшись за дослідження народних танців, Володимир Пилат виявив, що особливо популярні серед козацтва гопак та метелиця, містять у собі дуже багато бойових елементів. Зокрема, у танці гопак містяться рухи, не поширені у інших народів і дуже схожі на бойову техніку — удари ногами у стрибку, присядки, «павучок», «повзунці», «копняки», відбивання, підсікання тощо. За його словами, наші предки навчилися закладати бойову техніку у танець, що і дозволило зберегти основну її частину до наших днів. Адже танець також був своєрідною формою вишколу тіла, завдяки якій воїн міг постійно вдосконалювати свою бойову майстерність, не привертаючи зайвої уваги. Розшифровка бойових елементів, закладених у народні танці, і дала нарешті ту довершену цілісну систему, котра й отримала назву бойового гопака.

Бойовий гопак, незважаючи на тисячолітні традиції і 21-річну історію розвитку в наш час, і досі сприймається як новий і екзотичний вид двобою. Для багатьох екзотика бойового гопака полягає власне у його спрямуванні на наші національні традиції: козацькі чуби, вишиті сорочки, шаровари, народні музичні ритми тощо. Однак на фестивалі глядачі мали змогу пересвідчитися, що кожен гопаківець може спробувати свої сили у оздоровчому, фольклорно- мистецькому чи спортивному напрямках. Наприклад, у історичних сценках боротьби українців проти монголо-татарського ярма. Поряд із бойовою технікою гопаківці продемонстрували мистецтво музики і співу, історію та традиції нашого народу у сучасних народних замальовках на народних українських інструментах (сопілка, кобза тощо). А спільний номер гопаківців iз Національним заслуженим академічним українським народним хором ім. Г. Верьовки засвідчив — поєднати можна все: від танцювального гопака до бойового. Привертали увагу і показові виступи з традиційною українською зброєю. При цьому окрім шабель, ножів і палиць, які вже стали звичними у виступах гопаківців, відбулися виступи не зовсім із козацькою зброєю — серпами. Продемонстрували і змагання бойового гопака, які проходять у п’ятьох обов’язкових дисциплінах: однотан — вільна технічна композиція у музичному супроводі, що імітує двобій із невидимим супротивником; тан-двобій — наперед підготовлена композиція, що імітує двобій між двома суперниками; забава — двобій із умовним дотиком; борня — двобій з обмеженим дотиком; герць — двобій із повноцінним дотиком. До того ж гопак перестав бути суто чоловічим танцем. Дівчата зі школи українського жіночого бойового мистецтва «Асгарда» на техніці бойового гопака продемонстрували тактику ведення бою при самозахисті та володіння різними видами зброї.

У свою чергу Володимир Пилат запевняє, що атмосфера бойового гопака — це атмосфера несприйняття поганого. Адже популяризація бойового гопака, що розрахований на 15 років навчання, як національної оздоровчої та виховної системи серед дітей та молоді, ще є й національним способом боротьби з палінням. Бо, наприклад, за всі роки існування школи бойового гопака у Києві не почав палити жоден iз її учнів. Та воно й не дивно, адже хлопці роблять такі вправи, які просто не під силу зробити людині, яка палить. Тому, каже Пилат, для ознайомлення українців з нашим мистецтвом плануємо зробити гастролі по всій Україні — тільки б вистачило коштів.