Олександр ЛАПКО: «Мама боїться за мене, але я поки перемагаю»
— Олександре, ви чекали цього успіху?
— А навіщо я вийшов на татамі? Принаймні в анкеті, яку заповнили всі спортсмени, у графі «ваші амбіції на цьому турнірі» я написав, що борюся тільки за перемогу. Гадаю, що і мої суперники відповіли так само.
— Схоже, ваш улюблений прийом — удар ногою. Торік на чемпіонаті Європи в бою з датчанином ви закінчили бій нокаутом у живіт вже на першій хвилині, і от у Києві в фіналі...
— А чого зволiкати. Я завжди ставлю перед собою завдання виграти чисто — дістати суперника, щоб він відмовився від подальшої боротьби за медалі і зійшов з дистанції.
— Олександре, торік після розiграшу Кубка Європи, що проходив у норвезькому місті Бергені, всі місцеві газети назвали ваш виступ феноменальним...
— Річ у тім, що на цих змаганнях виступали тільки чемпіони та призери першості континенту і своїх країн. Так що компанія сама по собі зібралася дуже солідна. А абсолютна категорія, як, втім, і в боксі, дзюдо й інших видах єдиноборств вважається найпрестижнішою, і перемога в ній свiдчить про силу вітчизняної школи.
До речі, там виступали представники вісімнадцяти країн і, як ви самі розумієте, що більше спортсменів виступає з однієї команди, то більше шансів було досягти успіху — один вимотує сильного суперника, а його товариш, як-то кажуть, добиває. Зрозуміло, що люди, які люблять і розуміють карате, високо оцінили мій індивідуальний прорив (а я був там від України — один) на вищий рівень п'єдесталу пошани.
— Тобто хочете сказати, що, крім вас, у Європі мало хто котирується з українських спортсменів?
— Ні. Хороший рейтинг має також чемпіон Європи минулого року Володимир Задорожний з Жовтих Вод, але йому останнім часом якось не щастить. Весь минулий сезон він прохворів, а тут у Києві йому ще в попередніх сутичках дістався єдиний іспанець на турнірі (президент Європейської організації кіокушин-карате його співвітчизник Маріо Гарос!), і арбітри, присікавшись до нашого спортсмена ніби-то за неправильний удар, зняли його зі змагань.
— Кілька слів про себе.
— Мені 26 років, закінчив Херсонський педагогічний інститут. Багато років тренувався у наставника збірної України Сергія Всеволодова, а зараз уже більше року перебуваю у Києві, де тренуюся і працюю в спортклубі «Комбліс», який очолює президент Федерації кіокушин-карате Станіслав Близнюк. Одружений, сину п'ять років.
— Як ставляться до вашого зовсім небезпечного заняття рідні?
— Мати якось подивилася мій бій по телевізору і сказала, що серце може не витримати. А дружина навіть кілька разів на змагання приходила.
