Острів, де зустрічаються континенти
Як культурний спадок Стародавньої Еллади проявляється у житті сучасних кіпріотів
У останні роки назва «Кіпр» була чи не найбільш повторюваною в Україні, якщо йшлося про гроші. Кіпрські офшори — це чи не все, що відомо пересічному українцеві про невеличку острівну країну в Середземномор’ї. То що ж таке Кіпр?
Для того, щоб заглибитися у світогляд кіпріотів, семи днів замало для швидкого огляду країни. Хоча за цей час можна кілька разів перетнути її із заходу на схід та з півночі на південь. Адже Кіпр — це всього дев’ять тисяч квадратних кілометрів, менше, аніж площа однієї української області.
Утім, нехай розміри не вводять вас в оману. Тут кожен сантиметр землі насичений історією, тут спогад сплітається з міфом, паралельні реальності випливають одна з одної. Кіпр — різний, щоразу інший і — принаймні на перший погляд — неймовірно органічний.
Щоб наблизитися до зрозуміння цієї країни, треба прослідкувати її розвиток із часів елліністичних. Міста-держави стародавнього Кіпру — це продукт давньогрецького світу. Вони були частиною держави Олександра Македонського, пізніше — Римської імперії. На території острова розгорталися драматичні битви греко-перських воєн (на набережній міста Ларнака досі стоїть пам’ятник полководцю Кімону із написом: «Помираючи переміг»). Саме Кіпр, а точніше — стародавній Кітіон дав світові відомого давньогрецького філософа, засновника школи стоїків — Зенона.
До древньої Еллади на Кіпрі можна доторкнутися. Залишки міст-держав тих часів зберігаються у вигляді археологічних парків, зокрема в Пафосі, поблизу Ларнаки (руїни давнього Кітіона) та Лімассола (руїни древнього Куріона). Це — популярні місця серед туристів. Не менш популярним на Кіпрі є все, що пов’язане з давньогрецькою богинею Афродітою. Відлуння культу богині, що існував на острові дві тисячі років тому, відчутне й сьогодні. Нерідко в бухті, куди, за легендою, припливла Афродіта на мушлі, — справжнє паломництво.
Окрім Кіпру елліністичного, існує Кіпр візантійський, православний; Кіпр венеціанський. Пізніше упродовж трьох століть острів входив до складу Турецької імперії. А останніми володіли ним британці. Вони залишили по собі лівосторонній рух і дві військові бази, що до сьогодні зберігають за собою 3 відсотки території острова.
Про Кіпр кажуть, що тут зустрічаються Азія, Африка та Європа. Утім, сьогодні це — країна великою мірою європейська. Ви відчуєте це відразу, щойно покинете межі аеропорту. Перше, що вас здивує, — якісні дороги. Друге — чисті узбіччя. Кажуть, що охайна, добре впорядкована територія, — це, зокрема, наслідок вступу Кіпру 2004 року до Європейського Союзу. Однак чого не можна віднести на рахунок ЄС, так це добре збережену екосистему острова: на Кіпрі практично всі пляжі відзначено голубими прапорцями — символом найвищої екологічної чистоти.
При першому — нехай поверховому — знайомстві вражає трепетне ставлення кіпріотів до власної роботи, до культурних пам’яток, їхнє органічне співіснування з природою. Тут розуміють і приймають Іншого. Тому поряд із православними святинями зберігаються та функціонують мусульманські, незважаючи на те, що частина острова з 1974 року окупована турецькими військами, а демаркаційна лінія між Кіпром та його окупованою частиною (Турецька Республіка Північного Кіпру не визнана ніким, окрім самої Туреччини) проходить по історичному серцю столиці — Нікосії.
Характер Кіпру як держави та кіпріотів, зокрема, особисто для мене найкраще розкривається в двох історіях — одна з них пов’язана зі ставленням до культурних пам’яток, інша ж — до своєї громади та її минулого.
ДОМІВКА ДЛЯ СВЯТИНІ
Якщо ви приїдете до Нікосії, обов’язково відвідайте Музей візантійського мистецтва, що розташований на території архієпископії Кіпру. У цьому музеї представлено розвиток місцевого іконопису упродовж майже десяти століть. При цьому ікони не лише розкривають сакральні теми — вони по-своєму допомагають відчути епоху. Це — духовне серце Кіпру візантійського.
Але в цьому музеї чимало ікон, а також унікальні мозаїки опинилися тому, що в один момент виявилися... бездомними. Більше того, сама ідея створити подібний культурний центр виникла з необхідності забезпечити нову домівку святиням і зробити їх доступними для громадськості. Як так сталося, що ікони та мозаїки залишилися без даху над головою?
У 1960-ті роки з ікон, що були в храмах острова (до слова, на Кіпрі десять храмів входять до списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО), було сформовано експозицію, яка вирушила в турне виставковими залами світу. Поки турне тривало, на острові сталися події 1974 року — й частина країни була окупована турецькими військами. Понад двохсот ікон потрапили в експозицію з храмів, розташованих на окупованій частині Кіпру, а відповідно, повернути їх «додому» по завершенню турне вже не було можливості. Певний час вони перебували в запасниках архієпископії, аж поки не знайшли свою нову домівку в Музеї візантійського мистецтва.
Що стосується мозаїк, то їхня історія не менш драматична. Ці мозаїчні зображення V століття небезпідставно вважають шедеврами. Їхня унікальність полягає в тому, що вони були створені ще до періоду іконоборства, а отже, до встановлення іконописного канону. Тому в зображеннях святих на цих мозаїках ще немає символізму, схематизму — це портрети цілком реальних людей, які, незважаючи на те, що використовувався достатньо грубий матеріал для передачі образів, мають власні риси.
Ці мозаїки «родом» із монастиря в селі Лісранкомі, що розташоване на окупованій частині Кіпру. Під час окупації, після того, як греки-кіпріоти покинули село, сюди навідалися контрабандисти із Туреччини. Вони «зняли» зі стін мозаїки, що зберігалися в храмі з V століття, й вивезли з острова. Кіпрським дипломатам вдалося відстежити, на яких саме аукціонах викрадені мистецькі цінності було виставлено на продаж. На них був накладений арешт. За рішенням суду мозаїки повернули на Кіпр, але не в село Лісранкомі. За допомогою спеціальних технік їх перенесли на стіни Музею візантійського мистецтва.
НА 250 ЖИТЕЛІВ П’ЯТЬ ХРАМІВ І МУЗЕЙ
Побувати в кіпрському селі — це унікальний досвід для українця. Уявіть, що ви піднімаєтеся гірськими дорогами, — такими рівними, що, здається, їдете по магістралі, а обабіч — кількаповерхові будинки, доглянуті сади й виноградники. Такі кіпрські села. Місцевим жителям не потрібно переїжджати до столиці чи великих міст, бо лише там є шанс на розвиток і добробут. У своїх селах, здобувши європейську освіту, вони засновують приватні виробництва сиру, вина, солодощів. Одним словом, село тут — живе. І це чи не найбільш вагомий показник добробуту й розвитку країни загалом.
Яскравим прикладом у цьому сенсі є село Васа. Тут усього 250 жителів і... п’ять храмів та сучасно обладнаний Музей освіти й сільської культури. Створений на кошти Кіпрської організації вчителів, він допомагає місцевим дітям на практиці зрозуміти, як навчалися їхні дідусі та бабусі. Символічно, що музей створено в тому ж приміщенні, де колись була школа для дівчаток. Президент села Антрі Іоанну самостійно проводить екскурсії для відвідувачів (для пенсіонерів, школярів та студентів вхід — безкоштовний, для решти — 1 євро), оскільки на окремого екскурсовода немає коштів. Утім, розповідає вона про своє село натхненно. А в оформленні експозиції ви не побачите й натяку на те, що це сільський музей, — усе сучасно, гармонійно, зі смаком. На стінах — фотографії жителів села, що навчалися в чоловічій чи жіночій школах. Окремі стенди присвячені людям, якими село пишається. Наприклад, саме звідси походять перші музиканти, які навчали на острові церковному співу.
Окрему музейну кімнату перетворено в клас. Сюди час від часу приводять сучасних учнів і проводять урок так, як він проходив колись. Президент села переконана, що це сприяє встановленню особливого зв’язку між поколіннями. До речі, сучасні покоління кіпріотів часто їдуть здобувати вищу освіту до Європи. Це звична практика навіть для вихідців із села. Прикметно, що коли 1992 року в Нікосії було засновано Кіпрський університет, викладати сюди приїхали кіпріоти, що здобули освіту та працювали на кафедрах західних вишів.
ДЕЩО ПРО УКРАЇНЦІВ
Чого, мабуть, не очікують українці — так це зустріти на Кіпрі сліди власних співвітчизників, якщо не йдеться, звісно, про зареєстровані там українські компанії. А даремно. Із іменем киянина Василя Григоровича-Барського пов’язують найбільш детальні відомості про Кіпр XVIII століття. У храмі святого Миколая під дахом є фреска, на якій цьому київському пілігримові було дане право залишити свій напис. Екскурсоводи кажуть: це — велика честь.
Василь Григорович-Барський приїжджав до Кіпру двічі. Другий його приїзд виявився тривалим через початок епідемії чуми. Перебуваючи на Кіпрі, він був викладачем церковного училища в Нікосії та поєднував викладацьку роботу з паломництвом. Під час своїх паломницьких подорожей Василь Григорович-Барський багато записував і замальовував. Його праця потрапила до дослідників-кіпріотів лише 1956 року. Сьогодні вона вважається важливим історіографічним свідченням про Кіпр ХVІІI століття.
Поїздка кореспондента «Дня» до Кіпру відбулася за сприяння київського представництва Кіпрської організації з туризму (Сyprus Tourism Organization).
