Парад дитинства Президента
Перелік подальших «ляпсів» величезний. Зі стислістю, обернено пропорційною обсягу пафосу, міністр оборони оповів з трибуни гостям і учасникам параду про досягнення на фронтах внутрішньо- і зовнішньополітичної діяльності керівництва держави, самою патетикою інтонації давши їм схвальну оцінку. А ми-то думали, що питання внутрішньої і зовнішньої політики — прерогатива Президента! Але гарант відбувся мовчанкою, не сказавши нації НІЧОГО з нагоди урочистостей НАЦІОНАЛЬНОГО МАСШТАБУ. Навіть Леонід Ілліч, зігнутий тягарем урядових нагород і підпируваний ззаду молодцями-охоронцями, на 7 листопада по папірцю шепелявив «Дорогие то-вари-щи...».
Парад військової техніки, який мав явити народу і дипкорпусу торжество армійської міці молодої держави, особисто на мене такого враження не справив. «Це російське... І це також... І це... А це морально застаріло — онде, військовий аташе з посольства усміхається. А в цьому «виробі» — хіба що наші комлектуючі...» Телевізійний же коментатор не вгавав. «Установка «Смерч» накриває залпом 72 квадратні кілометри на дальності...». Кого це ми тотально знищувати зібралися?
Симбіоз військового маршу і спортивного параду загнав у глибоку ностальгію:
це ще Йосип Віссаріонович у тридцяті вигадав. Шістка ретро-автомобілів,
які продефілювали Хрещатиком, не одного автора цих рядків застала зненацька:
«А це до чого?». На щастя, колона продукції «АвтоЗАЗ-ДЕУ» не проїхала.
На урядовій же трибуні панувало пожвавлення, Президент усміхався; захід,
судячи з усього, йому подобався. Напевно, спогадами він полинув у свою
молодість. Я точно — в своє дитинство. Моєму восьмирічному синові повертатися
туди не варто...
