«Парадигма кіно» від Юрія Іллєнка
Книговидавництво в Україні вже давно переродилося з колись плідної і вельми прибуткової справи на практично рудиментарний відросток культури країни. Тираж тих видань, які виходять, мізерний, а отже, вмить розкуповується. Особливо, якщо йдеться про книжки, присвячені якомусь одному з незліченних пластів кіно. Це сталося зі збіркою сценаріїв, листів, документів, архівів і спогадів Сергія Параджанова «Злет, трагедія, вічність», виданою 1994 року київським видавництвом «Спалах ЛТД», а цього року в число дефіциту увійшла книжка Ольги Брюховецької «Леонід Осика» (Видавничий дім «Академія, Київ»).
Книжку «Парадигма кіно» Юрія Іллєнка може спіткати та ж доля, що і книжку про Параджанова й Осику, оскільки, на жаль, видавництво «Абрис» планує тираж усього лише у 2 тисячі примірників, що, звичайно, мало. Проте книга не є розважальною, що, можливо, дещо стримає запал тих, хто сподівається побачити в ній формотворчість, присмачену пікантними деталями. Це не історія життя великого українського режисера, не захоплюючий екскурс по не менш захоплюючих його фільмах, це книга про теорію кіно, про кіно як таке, про механізм його дії, філософія, яка дуже органічно змішана з практикою, життям. Особливу цiкавiсть викликає той факт, що цей предмет — теоретизування, яке є основою, підмурком кінематографії як науки й виду мистецтва — майже не розроблений. Навіть якщо пригадати великих теоретиків Пудовкіна та Ейзенштейна, то їхні роздуми торкалися того часу кіно, коли воно тільки набирало своїх обертів.
В Іллєнка це не перша книжка, але й не сота. До цього у вигляді книжки було видано сценарій фільму «Білий птах із чорною ознакою», а в 11 номері часопису «Київ» за 1994 рік надрукували, мабуть, кращий сценарій, який потрапив на кіностудію ім. О.Довженка за всі 90-ті роки, — «Агні і Агасфер. Хроніка другого пришестя Христа». На цьому список праць, які вийшли, закінчується — інші 25 сценаріїв сумовитою купою займають місце в шафі й, покриваючись пилом, чекають свого можливого втілення.
