Паростки майбутнього

Нова експозиція, що відкрилася в Українському домі, має двояку мету. По-перше, привернути увагу як широкої громадськості, так і навколохудожніх кіл до сучасної української скульптури. По-друге, якщо вийде, заснувати традицію регулярних виставок цього мистецтва. Скласти саму експозицію завдало чималого клопоту її організаторам. Як підкреслила директор Українського дому Наталя Заболотна: «Планувався грандіозний, всеукраїнський салон. Однак політична ситуація не дозволила залучити потрібні кошти. Тому вирішили обмежитися Києвом, однак зібрали найкращих. Український дім як ініціатор акції взяв на себе всі витрати, пов’язані з організацією та транспортуванням, наші фахівці особисто приїжджали до митців у майстерні, щоб відібрати роботи. Самі автори зауважили, що творче життя в країні після виборів наче завмерло, й ми в цьому сенсі зробили дуже сміливі та своєчасні зусилля… Щодо майбутнього, то хотілося б, аби виставка була щорічною й охоплювала всі регіони. Гадаємо, що відбірна комісія працюватиме протягом року, будуть і рейтинги, і номінації, і, цілком ймовірно, професійна премія з 2006 року…»

Останнє особливо важливо. Адже саме активною виставковою діяльністю, не кажечи вже про професійний конкурс, наші скульптори найбільш обділені. Якщо, наприклад, у живописців просто потоком йдуть як локальні, індивідуальні, так і групові виставки в різного роду галереях і навіть музейних залах, не говорячи вже про різного роду бієнале, то більш- менш представницьку скульптурну експозицію важко й пригадати. А тим часом наші творці заслуговують на кращу долю. Адже їхній жанр — найбільш, напевно, трудоємний, вимагає незвичайної фізичної витривалості, великої терплячості та колосальної посидючості. А крім того, саме наша країна дала світові двох найвидатніших скульпторів ХХ століття — Олександра Архипенка та Володимира Сидура…

Організаторам виставки вдалося залучити 25 авторів абсолютно різних поколінь, серед них такі відомі, як Микола Рапай, Юлія Укадер, Юлій Синькевич, Анатолій Кущ, Володимир Протас, Олексій Владіміров, Анатолій Валієв, Ігор Гречаник, Микола Єсипенко, В’ячеслав Клоков, Тарас Мельников, Діна Марголіна, Олег Косткевич, Борис Довгань. Таких різних митців об’єднала ідея створення алегорії зимового саду, чільне місце в якому займає скульптура. Саму експозицію, що займає хол першого поверху, обрамовує прозоре панно з абрисами засніжених дерев — дуже вдале рішення. Власне, й самі скульптури — досить невеликі — розставлені так, що дійсно виникає відчуття прогулянки в зимовому саду, в якому живуть свої бронзові, мармурові, емалеві, дерев’яні химери. Звісно, якість далеко не всіх робіт можна назвати рівною, такою, що відповідає певному рівню. Є статуї більш вдалі, є менш — обтяжені соцреалістичною або салонною кон’юнктурою. Однак головний крок зроблено — у вітчизняних скульпторів уперше з’явився реальний шанс бути побаченими і почутими.

Буде це «Зимовий сад» чи Київська бієнале, покаже час. Поки ж у зимовій сльоті в центрі Києва проросло щось дійсно цікаве й не по-зимовому обнадійливе.