Париж, Техас, Австралія, далі — всюди

Виставка фотографій Віма Вендерса, що відкрилася у рамках ХХХI кінофестивалю «Молодість», насправді досить скромна і у запалі обвальних кінопереглядів може бути багатьма не помічена. Три десятки кольорових фото, що цілком умістилися на одній стіні у прес-центрі, та невелика анотація — ось, власне, і все. Але це той випадок, коли, щоб хоч щось зрозуміти, варто абстрагуватися від звичних масштабів. Є й інший спосіб: «Треба спочатку провести декілька ночей у пустелі, поспати на її твердій землі і так довго дивитися в зоряне небо, поки очі самі не закриються, тільки тоді можна знову розпочати фотографувати». Невідомо, чи робив так сам автор «Неба над Берліном», але, здається, пустеля лягла осадом у його кров, стала частиною його свідомості. Священна гора тубільців на горизонті, поiржавілий кістяк автомобіля, покинутий кінотеатр під відкритим небом, лінивий екскаватор на білястих відвалах, чіпкі червонуваті дерева на кам’янистому грунті, ледве помітна стежка серед запорошеного забуття — це прикмети того світу, який існував завжди, та одночасно існує тут і зараз — без людини, неповторний, незворушний. Формат фотографій нав’язує глядачеві свого роду «панорамування» — ти немов стоїш на невеликому піднесенні та неспішно обводиш поглядом місцевість, що відкрилася тобі. Чогось знайомого небагато, його й зовсім немає. Однак іноді здається, що ти вже це десь бачив — можливо, уві сні, або у якомусь з хороших напівзабутих фільмів. Сновидіння не фіксується плівкою, але у цьому немає потреби — плівка сама може створити сновидіння, важливий лише душевний зір того, хто проводить зйомку.

Подорожуючи з фотокамерою внутрішньою Австралією, яка, по суті, є однією грандіозною пустелею, Вендерс, звичайно, веде свою лінію, будує свій власний візуальний сюжет — на зразок того, що ліг в основу його «пустельного» фільму «Париж, Техас». Але сприймати цю серію заворожуючих фотообразів як свого роду ескіз до найбільш вдалої голлівудської стрічки Вендерса буде помилкою. Швидше, як не парадоксально, ця фотосерія — ще один з його фільмів. Можливо, навіть один iз кращих. По- моєму, це фільм про те, що кінець світу ніколи не настане — хіба що кому-небудь присниться.