Перегортаючи сторінки життя...
У Великій залі Національної музичної академії України ім. П. Чайковського відбувся концерт Сергія Нікітіна. Популярність корифея бардiвської пісні утримується багато років, а пісні метра стали вже класикою: його манера виконання до душі різним поколінням слухачів.
Нікітінським голосом співають багато екранних героїв (один із них — незабутній Женя Лукашин з «Іронії долі або з легкою парою»), його пісні звучать у мультфільмах, а знаменита пісня «Олександра» з фільму «Москва сльозам не вірить» уже майже 26 років є візитною карткою барда.
Гастролі організував Семен Рубчинський, який уже три десятиріччя товаришує із Сергієм Нікітіним. Рубчинський не просто шанувальник бардiвської пісні. Він у цьому русі з 1972 року як виконавець і учасник багатьох конкурсів; був членом Всесоюзної ради самодіяльної пісні, Головою регіону Україна—Молдавія; працював у журі різних фестивалів. Отже, про бардівський рух йому відомо не з пліток. На питання «Дня», чому Сергій приїхав без Тетяни, пояснив: життя у них тепер таке. Він у Москві, Тетяна — в Італії, син — в Америці. Важко зібратися. Сергій останнім часом частіше сам гастролює.
Під час київського концерту Нікітін не лише виконував пісні, але й багато жартував, згадував друзів — поетів, акторів, композиторів. Наголосив, що для нього було щастям спостерігати дружбу фронтовиків — Зіновія Гердта, Давида Самойлова, Петра Тодоровського: троє цих незвичайних людей тепло спілкувалися між собою, були дотепними, імпровізували. Згадував Сергій Якович і свої студентські роки, з яких, власне, все й розпочалося. МГУ: факультет фізики — наука, формули, а молоді фізики відчувають потяг до віршів, гітари, творчості. «До чого ми тiлки не вдавались — і гімн факультету складали, який називався «Дубінушка», на мотив цієї знаменитої народної пісні. Щоправда, коли «відлига» скінчилася, то цей гімн їм заборонили виконувати. «Ми почали складати студентські комічні опери, створювали агітбригади, співали частушки, займалися студфольклором — склали 34 куплети на тему життя студентів і викладачів у дусі «Бий професорів — вони гадюки!», — розповів С. Нікітін. — А вже коли з’явився Театр-студія при МГУ та прийшов Петро Фоменко, то ми готові були репетирувати, забуваючи про час».
Кожна пісня у Нікітіна пов’язана з якимось ім’ям або історією. Наприклад, виконав бард романс «О бедном гусаре замолвите слово», який уперше почув від Фоменка, а знаменита «На далекой Амазонке» з’явилася, виявляється, на острові Хортиця, де на пляжі засмагали її автори — аспіранти сталепрокатного факультету Запорізького металургійного інституту — Михайло Синельников і Віктор Берковський...
Разом із квітами глядачі приносили записки-прохання. Звичайно ж, бард не міг відмовити дітям, які просили заспівати «Собака бывает кусачей» і «Ежика резинового». Нікітін із усмішкою розповів, що до нього часто на концертах підходять молоді бабусі та говорять: «Сергій Якович! Я виросла на вашому «Ежике»...
Варто зазначити, що концерти Нікітіна дарують радість і заряд оптимізму, бадьорості глядачам різних вікових категорій. Під час вечора зал хором співав популярну «Брич-мулу» Дмитра Сухарьова та підспівував «Под музыку Вивальди» Віктора Берковського і, звичайно ж, вельми легендарну пісню на слова київської поетеси Юни Моріц «Когда мы были молодыми»...
Сергій Нікітін обігравав кожне слово, кожну інтонацію. Здавалося, що на сцені не одна людина, а цілий ансамбль. Програма концерту була дуже насиченою та різноманітною — популярні та нові пісні, виконані у блюзових інтонаціях, у стилі «запальної Бразилії», але в жодному творі автор не повторився. Мелодії, аранжування, ритм — усі пісні як міні-вистави, де Нікітін грав найрізноманітніші ролі. Сергієві вдавалося танцювати та співати а-капела. Коли щось говорив, руками перебираючи струни, здавалося, що він продовжує виконувати пісні —тільки у прозі або речитативно. Нікітін познайомив глядачів із новими авторами. У Москві він організував бардівську програму «Сергій Нікітін представляє», в якій підтримує самобутніх поетів. Київська публіка аплодувала та сміялася: «Заводний! Розійшовся!». Концерт тривав майже три години! Наша публіка, яка звикла, що останнім часом її часто «пригощають» халтурними гастролерами, була приємно здивована. Глядачі розходилися у піднесеному настрої, а, судячи із завзяття Сергія Нікітіна, здавалося, що його репертуару вистачило б на п’ять концертів...
