«Перезавантаження» смаку

Сьогодні українська художня кераміка за концептуальними рішеннями та якістю виконання наближається до світових зразків. Є в ній і переосмислення традиції, й постмодерні пошуки. Бракує лише одного — вдячного споживача. Якщо до сучасного живопису та інсталяції українці потроху призвичаюються — завдяки гучним виставкам на популярних майданчиках, — то сучасна художня кераміка лишається terra incognita. Спробою ввести українську кераміку в поле зору глядачів і відрекомендувати її на арт-ринку став фестиваль, який нині вже вдруге відбувається в Києві: минулого року як фестиваль кераміки в урбаністичному просторі, а цього разу — вже під назвою «ЦеГлина». Понад 50 гончарів з усієї країни, від Донбасу до Закарпаття, представили полив’яні, глазуровані, вкриті ангобами, розписані емалями та викупані в молоці скарби.

Експозиція, що її представили у Виставковій залі НСК «Олімпійський», була панорамною. Роботи визнаних віртуозів   — фактурні, «мінеральні» посудини Гії Міміношвілі, барвистий сюрреалізм Неллі Ісупової, геометрія Тараса Левківа — сусідили із дипломними роботами молоді (до речі, в Україні офіційно фах кераміста можна здобути лише у Львові — в Академії мистецтв). Тут було зібрано й горщики з архаїчними орнаментами, й поп-артові світильники та мильниці у формі гамбургерів      — буквально все від містечкового наїву до холоднокровного актуального мистецтва. Любителі традиційної фігуративної скульптури знайшли тут сюжетні композиції, об’ємні ілюстрації до літератури та портрети, рибок, пташок і баранців. Ті, кому до душі ужиткові предмети, змогли помилуватися численними тарелями, глечиками, чайниками і навіть керамічною емальованою кришкою стола роботи Давіда Шарашидзе. Поціновувачі естетики contemporary знайшли тут «біологічні» форми Юрія Мусатова, а також інсталяцію «Дрова», створену Оленою Бланк на межі ленд-арту.

Організатори фестивалю не лише представили роботи майстрів, а й запросили публіку до діалогу. Глядачі відвідали й персональні презентації, й показ відеофільмів про художню кераміку, і круглий стіл за участю дизайнерів, архітекторів і галеристів. На останньому експерти обговорювали проблему, що спіткала цей вид мистецтва в Україні: розрив потужної традиції роботи з глиною, а отже, брак амбіції в більшості з молодого покоління керамістів. Як і в будь-якій мистецькій галузі, тут досі не подолано радянську травму. За кілька минулих десятиліть практично всі заводи кераміки й фаянсу було знищено. Це означає, що зникли великі творчі осередки й підкріплена матеріальним ресурсом консолідація майстрів. Нині керамісти існують осібно, що робить їхню працю вкрай затратною, а цінні знання — ізольованими. Немає арт-кластерів, немає громадських організацій, які б представляли інтереси цього мистецького сектору. Разом із тим програма університету застаріла й не готує студентів до існування на сучасному арт-ринку. Все, чого майстрам вдається досягти,      — результат самоосвіти й рішучості. Молодий кераміст Юрій Мусатов, чиї роботи вже брали участь у міжнародних бієнале, а торік тричі виставлялися в київській галереї сучасного мистецтва Щербенко Арт Центр, розповідає: «Не знаю, заради чого працюють інші, а я працюю — бо люблю свою справу. Я намагаюся де можу показати свої об’єкти. І з самого початку орієнтуюся на закордон. Мені було цікавіше одразу потрапити у світовий контекст. Тому що на той час українській кераміці в Україні справді бракувало глядача і покупця. Зараз ситуація почала змінюватися на краще, але все одно  щодо арт-ринку нам далеко до США та Європи».

Необізнаність потенційного споживача — інший бік тієї ж проблеми. Для прикрашання інтер’єру і люди середнього достатку і, як показують нещодавні екскурси у побут політиків, багатії обирають кошенят, підковки та дзвіночки — замість унікальних, колоритних глиняних оздоб. Нині й серед недорогих сувенірів, і серед «дизайнерських» речей — засилля кітчу та масової культури.

ФЕСТИВАЛЬ «ЦЕГЛИНА-2014» ДОВІВ, ЩО ОКРЕМІ УКРАЇНСЬКІ МАЙСТРИ НЕАБИЯК ПОСУНУЛИСЯ В БІК МІЖНАРОДНОГО РІВНЯ, ХОЧА ЕКСПЕРТИ ЗАПЕВНЯЮТЬ: ЦЕЙ ПРОЦЕС МІГ БИ РУХАТИСЯ ЗНАЧНО ШВИДШЕ

«До кераміки рідко звертаються архітектори та галеристи. А все тому, що поки бракує продюсування, — розповідає галерист Євген Карась. — Така фахова виставка   — важливий крок. Вона «завантажує» кераміку в «оперативну пам’ять» фахівців і потенційних споживачів, виводить цей вид мистецтва на мистецьку сцену та широкий загал». Справді, «ЦеГлина-2014» довела, що окремі українські майстри неабияк посунулися в бік міжнародного рівня, хоча експерти запевняють, що цей процес міг би рухатися значно швидше. Хай там як, фестиваль став першим кроком творчої громади назустріч публіці. Наступний крок — за нами.