Перший тенор

У програмі концерту прозвучать твори української та зарубіжної класики з величезного репертуару Івана Семеновича у виконанні хористів капели «Думка» (художній керівник Євген Савчук).

24 грудня — це сумна дата: 13 років тому помер легендарний Іван Козловський. Кілька поколінь виросло, слухаючи його неповторний голос. Навіть зараз, коли співака давно вже немає на цій землі, але його записи арій із опер, романси, народні пісні не залишають слухачів байдужими. Слава Івана Семеновича була величезною. Його обожнювала публіка, він умів захоплювати і сильних світу цього. Іванові Козловському плескали в долоні вожді та партійні лідери різних країн, а прихильниці осаджували всі підступи до Большого театру, в якому він виступав протягом багатьох років. Практично кожний його виступ супроводжувався шаленими оплесками, а дорогу до будинку вистилали квiтами.

Іван Семенович народився 1900 року в селі Мар’янівка Київської області. У сім з половиною років уже співав у хорі (при Свято-Михайлівському монастирі). З 15 років брав участь у постановках Спілки українських акторів як хорист. Першим запримітив кришталевий голос юного Козловського Іван Мар’яненко. Саме він порадив хлопчині показати свій співацький талант відомому педагогу Олені Муравйовій. Почувши ліричний тенор Івана Козловського, вона відзначила його природну постановку голосу та взяла до свого класу при Київському музично-драматичному інституті ім. Лисенка.

Дебют як оперного співака відбувся у Козловського у Театрі Садовського в «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського (він виконував партію Андрія). У 24 роки Іван став солістом Харківської опери, а через два роки його запросили працювати до Москви. Здавалося, що мрія співати на головній сцені колишнього СРСР здійснилася, але спочатку «роман» із Большим театром у Івана Семеновича не складався. Його призначали зовсім не на ті партії, про які він мріяв. Саме тоді молодий співак проявив свій характер. Він став виконувати арії з опер, камерний репертуар у концертах, і про нього заговорила публіка. Дирекції такі виступи поза стінами Большого театру не подобалися й наприкінці 30-х років «дуже активного співака з незлагідним характером» звільнили з трупи. Але слава Івана Козловського докотилася до самого «кремлівського вождя», й «улюбленця Сталіна» не просто поновили у Большому, а й навіть підвищили у званні (він став народним артистом СРСР, кавалером Ордена Леніна). З цього часу Козловський став першим тенором Радянського Союзу. До речі, цей високий титул Івана Семеновича ризикнув оспорювати лише його колега — легендарний тенор Сергій Лємєшев.

Творче суперництво цих співаків тільки підстьобувало двох прем’єрів Большого театру й від цього публіка лише вигравала. Як писали очевидці, «Козловський любив демонструвати унікальність свого голосу, навіть незважаючи на те передбачив це композитор у даному епізоді чи ні. Історію Большого театру важко уявити собі без Івана Козловського, без його Лєнского, Фауста, Пінкертона, Ромео, Лоенгріна, Берендея»... 1954 року співак полишив оперну сцену, хоча був у прекрасній вокальній формі. Він виступав з концертами, виконуючи складні твори Рахманінова, Чайковського, Верді, Вагнера, Пуччіні й проспівав до 80 років!

Із 1926 по 1993 рр. Іван Семенович мешкав і працював у Москві, але в кожному інтерв’ю наголошував, що він українець і ніколи не поривав зв’язків зі своєю Батьківщиною. У Мар’янівці за свій кошт утримував музичну школу й купляв інструменти. Козловський записав кілька пластинок із українським репертуаром. Щороку співав у Каневі на могилі Тараса Шевченка, подорожував Україною з концертами. Іван Семенович помер у Москві 1993 року, але пам’ять про великого українського співака живе й донині.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Одного разу, досить пізно повертаючись із гостей, Іван Семенович Козловський прямував вулицею. Назустріч йому йшло двоє дівчат. Перебуваючи в доброму гуморі, співак зупинився й упівголоса заспівав: «Куда, куда вы удалились...»

Дівчата пирснули, обійшли знаменитого співака, й одна з них промовила до іншої:

— От дивак, уявляє, що він Козловський.

Іван Козловський чудово виконував партію Пінкертона в опері «Чіо-Чіо-сан» Пуччіні. Заключний дует першого акту у його виконанні — це пісня торжествуючої любові, могутня розрядка почуттів, які нахлинули. Завершуючи дует, співак піднімав співачку, яка виконувала партію Чіо-Чіо-сан, на руки і проносив через усю сцену. Це видавалося дуже ефектним і після Козловського багато виконавців партії Пінкертона бажали наслідувати Івана Семеновича, але, на жаль, не всім це вдавалося.

У сталінські часи Козловського якось запросили виступити на банкеті у Кремлі. Після виступу посипалися прохання:

— Заспівайте арію...

— Заспівайте романс...

Але тут втрутився Сталін:

— Не можна чинити замаху на свободу митця. Не хоче цього співати товариш Козловський, а хоче співати «Я помню чудное мгновенье»...