По той бік реальності
Творчість психічно хворих рідко ставала предметом зацікавленості широких верств нашого суспільства. Проте виставка, яка нещодавно представлялася у Львові, у культурно-мистецькому центрі «Дзига», деякою мірою ламає стереотипи щодо людей з психічними вадами. Виставка картин, створених такими особами, привертає увагу насамперед темами, хоча, дивлячись на деякі роботи, не можна сказати одразу, що душа і психіка автора є хворими чи неповноцінними.
Протягом століть люди, яких суспільство вважало нездоровими, опинялися на узбіччі цього суспільства. Та події, які здійснили революцію у психіатрії, свого часу були малопомітними і знаходили мало підтримки серед учасників. Ідеї психіатрів Пінеля, Єскіроля, Конолі (кінець ХVIII — початок ХIХ ст.) насправді були революційними для тих часів, і саме завдяки цим постатям бере свій початок гуманне ставлення суспільства до душевно хворих.
Друга половина ХХ століття відзначена реалізацією ідеї повернення психічно хворого у суспільство та до повноцінного життя. У багатьох розвинутих країнах значний вплив мала ідея деінституалізації — ліквідувалися великі та переповнені психіатричні лікарні, що слугували не стільки лікуванню та піклуванню хворими, скільки їхній ізоляції та скопиченню. Замість них поставали невеликі лікувальні заклади та мережі амбулаторних закладів, метою яких було повернення хворої людини у нормальне оточення та надання їй допомоги.
— На жаль, ми мусимо констатувати, що насправді ідеї деінституалізації ще не досягли теренів України, — говорить київський психіатр Станіслав Костюченко. — Ще і досі на відстані кількох кілометрів від обласних центрів існують величезні психіатричні лікарні, і те, що в них за останні 10 років скоротилася кількість ліжок, зовсім не пов’язане із впливом деінституалізації. Про життя цих людей пересічний громадянин знає лише з чуток і переказів.
Ідучи виставковою залою, розглядаючи кожну картину як повноцінний витвір мистецтва, натрапляєш раптом на вивіску, яка повідомляє про те, хто автори. Спочатку стає моторошно. Згодом дивуєшся, а вже потім починаєш розглядати зображене під іншим кутом зору. Серед експонатів трапляються і «важкуваті» для сприйняття, інші — ніби змальовують стан твоєї ж душі.
На людей творчих узагалі багато хто дивиться як на таких, що є або трохи, або зовсім дивакуватими. Творчість же душевно нездорових художників дехто вважає «екзотикою», тому що самі «психи»( саме так найчастіше у побуті ми їх звемо) для них «екзотика». Ще хтось побачить у таких творах витвір хворого розуму, черговий доказ наявності якогось розладу.
Та зовсім небагато знайдеться тих, хто зможе оцінити справжню художню цінність цієї творчості, не беручи до уваги недугу митця; хто зуміє розпізнати вираз внутрішнього світу особистості, висловлення того, чого не можуть зрозуміти оточуючі.
Досить нелегко було без упередження оцінити для себе ці картини. Єдине, що точно можна винести з собою із виставкової зали «Дзиги», — це усвідомлення того, що люди по той бік реальності, по той бік замкнених дверей палати, люди з незрозумілими для нас очима і словами, — всі вони ті ж самі людські істоти, здатні на повноцінну творчість. Просто вони ІНАКШІ. Спробуймо їх зрозуміти.
