Подалі від «асфальтної краси»

Виставку «Невгамовний шум тиші та спокою» представили у галереї «Меланка-арт», що на вул. Лесі Українки, 8. У показі — пейзажний живопис різних періодів творчості художника і фотографа.

Андрієві Страмику 47 років. Живе і працює у Львові. Розповідає, що творчістю займається з раннього дитинства. Фаху вчився у Коледжі декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша (відділення художнього розпису). Приватно брав уроки у відомого майстра живопису Богдана Сойки. Згодом навчався у Львівській академії мистецтв (педагоги — Володимир Патик, Карло Звіринський, Віктор Москалюк).

Працює у жанрах пейзажний живопис, натюрморт, портрет, графіка. Брав участь у колективних виставках в Україні і за її межами. Показ у «Меланці-арт» — перший персональний.

«На матеріалі однієї невеликої виставки непросто зробити деталізовану кваліфікацію мистецького світогляду Андрія Страмика, — говорить мистецтвознавець Роман ЯЦІВ. — Разом із тим, деякі особливості його живописної мови виходять за межі одного виставкового проєкту, вказуючи на індивідуальну структуру чуттєвості. Навіть при тому, що пейзажний жанр він трактує за загальними композиційними принципами, виробленим художниками львівської школи малярства еволюційним шляхом, узгодженість обраних мотивів з екзистенцією дає неповторну інтонаційність. Уже саме письмо художника своєрідно корелюється засвоєними технічними навиками з глибинною експресією, загостренням кольору та фактури. Гіперболізуючи елементи природи, шукаючи власних способів синтезу пластичних мас, автор часто досягає несподіваних символічних образів пережитого, стверджуючи у звичних, на перший погляд, мотивах, свою емоційну ідентичність. Якщо взяти до уваги, що Андрій Страмик активно працює і в інших галузях естетичної творчості, зокрема в іконописі та в графічній абстракції, він здатен злучити своє формально-аналітичне мислення до цілісної творчо-професійної платформи, досягнувши нових теренів духового осмислення часу і середовища».

Тим часом, сам митець зізнається, що дуже ностальгує  за безтурботними студентськими роками, коли можна було втекти від «асфальтної краси», коли хтось один кинув клич, і компанія з 10—15 людей через 3—4 години вже очікує потяг на пероні. «Куди подівся цей дух свободи?! Усі, наче хом’яки, позабивались у свої нори, тягнучи туди все, що можна. Людей поглинула щоденна рутина, втрачається живе спілкування, з’являється хвороблива залежність від соцмереж. People сліпо хаває тренди», — ремствує Андрій Страмик. І додає, що принципово уникає всілякого інформаційного сміття: «Нехай кажуть, що це архаїка, але це — моє! «Коти шкребуть», серце крається, життя заганяє тебе в певні рамки, з яких годі вибратись... Від цієї сіризни та монотонності мене рятують подорожі, які дають натхнення. Є місця, в яких почуваюся вільним. Можу годинами сидіти високо в горах над прірвою, «головою впершись в небо», де тишу і спокій пронизує поодинокий крик крука чи яструба, який на мить відволікає від масштабу, величі й усієї краси буття... Відпочивши і духовно збагатившись, проєктую свої емоції та враження на полотно, й ось звідки експресія та нервовий мазок».

Подивитися виразні і з рвучкими мазками пейзажі, що їх пише, шукаючи власних способів синтезу пластичних мас Андрій Страмик, спробувати розшифрувати несподівані символічні образи встигнуть всі охочі — виставка у галереї «Меланка-арт» триватиме до 5 грудня.