Політ пристрасті

Наша газета одна з перших повідомила, що Олеся Шульга — колишня спортсменка, Дмитро Григоров — професійний повітряний гімнаст, а разом вони — команда, яка за номер «Політ пристрасті» отримала «Золотого клоуна» — найвищу нагороду найпрестижнішого фестивалю циркового мистецтва в Монте-Карло. Це вдруге за історію України цирковий «Оскар» потрапив до рук наших артистів (першим був еквілібрист Анатолій Залевський). Нагороду переможцям вручала принцеса Монако Стефанія, а вітали їх оплесками світова еліта, зірки Голівуду, представники королівських родин та інші почесні гості фестивалю (див. «День» № 6). Повернувшись на Батьківщину, в Києві, Олесю та Дмитра зустрічали як тріумфаторів. За їхній політ під куполом цирку на висоті 18 метрів із низкою акробатичних трюків (без страховки!) Міністерство культури і туризму присвоїло Олесі та Дмитру звання заслужених артистів України. Про шлях гімнастів до цієї перемоги і як змінить їхнє життя «Золотий клоун», «Дню» розповіли повітряні гімнасти цирку «Кобзов» Олеся Шульга та Дмитро Григоров.

— У який момент ви відчули себе справжніми переможцями?

Дмитро Григоров: У нашу перемогу ми ще й досі не віримо. Адже завоювати таку нагороду — це найвище визнання, про яке тільки можна мріяти. «Золотий клоун» прирівнюється до «Оскара» у кінематографі, з тією різницею, що «Оскарів» дають 18, а «Золотих клоунів» — один чи два на рік. Перемоги нам бажало так багато людей, що ми просто не уявляли, як можемо повернутися додому без якоїсь статуетки. Фестиваль тривав чотири дні, але всі 35 номерів не вміщалися в одну програму, тому учасників поділили на програму «А» та «В». Ми виступали в частині «А», й це навіть для нас краще — менше хвилювань. На четвертий день, коли всі учасники вже виступили по два рази, відбулося фінальне засідання журі, а тим часом артистів запросили на вечірку — щоб люди не дуже впадали у відчай, якщо раптом нічого не виграють... Десь о першій ночі до нас прийшли члени журі разом із принцесою Стефанією, й розпочалося оголошення переможців та вручення призів від різних цирків світу; далі називають, хто отримав «бронзу» (цього року було п’ять «бронзових клоунів»). Я підійшов до Олесі, привітав, мовляв, зараз нам подарують «срібло». Потім оголосили імена чотирьох срібних призерів, закралася думка — невже нас лишили поза увагою? Але коли нас назвали переможцями, радості не було меж.

— Хто перший вас вітав?

Д.Г.: Наш керівник Микола Кобзов, а потім нам дзвонили друзі та знайомі всю ніч. Особливість фестивалю в Монте-Карло в тому, що артист повинен довести, що він один виступає краще, ніж шість дресированих слонів чи 16 тигрів, або, що ти кращий за 25 повітряних акробатів. Нам вдалося переконати журі, що наш номер — політ на ременях — кращий. За всю 30-річну історію фестивалю ще ніхто з повітряних гімнастів на ременях не отримував нагород, навіть бронзових. Також важко було змагатися з корейцями та китайцями, в політичному плані. Після першого дня перегляду програми ми припустили, що їхні номери переможуть саме через політику. Але надія на перемогу не зникала, і я сказав, що зубами буду її виборювати, у прямому сенсі слова.

— Як ви себе почували під час самого виступу?

Олеся Шульга: Хвилювання було настільки сильним, що не могла відчути своє тіло й те, що роблю, — настільки переповнювали емоції. Але намагалися якось себе заспокоїти, донести до глядача ті почуття, які ми грали в номері, та це було складно. Для мене це відчуття знайоме, оскільки я колишня спортсменка. Але, знаючи, що на тебе робить ставку вся країна, що все це транслюється не по одному телеканалу, впоратися з переживаннями було непросто. Навіть чай з ромашки пила з дружиною Дмитра, яка була нашим асистентом у номері.

Д.Г.: Я боровся зі своїм стресом гумором, але розумів, що хвилюватися не можна, бо в нас і так було багато мінусів. Це й новий майданчик, і 18-метрова висота, на якій не завжди доводиться працювати. Для нас це дуже важливо, бо впливає на амплітуду польоту, оберти. Ще один мінус — м’яка підлога, хоча за традицією в манежі використовують тирсу. Тому довелося боротися й з цим, і забути про хвилювання повністю.

— Хто ще отримав «Золотого клоуна» на цьогорічному фестивалі?

Д.Г: Це була команда акробатів-корейців. Але, як згодом почули від російських членів журі, це був політичний хід, і цим артистам мали дати «срібло». До того ж, із таким номером вони вже приїздили в Монте-Карло п’ять років тому, хоча номер шикарний. Між іншим, цей приз не підтримується ніякою фінансовою нагородою, натомість артистам забезпечують проживання, харчування, виплачують гонорар, за те, що їх покажуть у телепрограмі. Але сама участь у фестивалі настільки престижна для артиста, що про гонорари можна забути. На тебе дивляться люди з усіх куточків світу, й не просто люди, а метри циркового мистецтва. А за цим ідуть хороші та вигідні пропозиції. У нас теж уже є кілька варіантів, саме обдумуємо, який із них прийняти.

— З чого починалася підготовка до вашого номеру?

Д.Г.: Підготовка розпочалася ще на початку моєї кар’єри, 18 років тому. Мої наставники описували неймовірні трюки, які виконати було майже нереально, але до них я тягнувся. Також я завжди мріяв виконати номер без лонжі (страховки), бо журі оцінює це дуже високо. Так серед членів журі були корейці та китайці, а циркові програми їхніх артистів — це одні трюки. Коли ж вони побачили, що ми з Олесею працюємо без страховки, відразу дали нам високі бали. Робота без страховки також краще сприймається глядачами (адже вони співпереживають разом із нами, в них виступають сироти на шкірі), а також це не обмежує артистів у хореографії. Відбираючи переможців, журі враховувало кілька критеріїв: трюк, костюм, хореографію, загальну композицію, музику, вигляд артистів тощо. Наші критерії відповідали критеріям на всі 100%.

О.Ш.: Мало хто знає, що Діма в 1996 році упав з-під купола Національного цирку — з 13-метрової висоти. Кілька років пішло на відновлення форми. Як виявилося, недарма. Разом ми працюємо з 2003 року. У той час я виступала в цирку «Cirque du Soleil». Коли Дмитро запропонував попрацювати разом, вирішила спробувати.

— У чому унікальність вашого виступу?

Д.Г.: Один із оригінальних трюків, який ніхто не виконує, це «подвійний зубник», коли я вишу на ремені й тримаюся за нього зубами, а Олеся лежить горизонтально в мене на ногах, і все це виконується в оберті, що збільшує навантаження. Якщо хтось спробує скопіювати наш номер, їм вдасться тільки на 70%, бо в нас є технічні секрети, які ми бережемо, як зіницю ока. Також ми розраховуємо на те, що будемо неповторними й через ексклюзивну музику та хореографію: нам допомагала відомий хореограф Деббі Браун, яка працювала з Мадонною та багатьма зірками спорту, кіно та шоу-бізнесу. А музику для нас написав канадський композитор, який співпрацював із «Cirque du Soleil».

О.Ш.: Для мене виконати цей номер не було аж надто складно. Допомагала спортивна підготовка, бо професійному спорту я присвятила майже 16 років. Та спочатку було дуже боляче, бо ремені впивалися в руки й ноги, лишалися синці та шрами, але все пройшло.

— Які ваші плани на найближчий час?

Д.Г.: Найперше, що я хочу зробити, — поїхати в Луганськ, де на мене чекає син із бабусею, а потім усе інше.

О.Ш.: Я не проти, щоб замість мене з Дмитром у цьому ж номері попрацювала його дружина (моя сестра), вона теж артистка цирку, а я тим часом подумаю про власних дітей. До речі, сестру на фестивалі теж не обділили — їй вручили приз «Золота кнопка» за те, що асистувала нам у номері. Хоч це й неофіційний приз, та все ж приємно.