Повернення з депортації

Днями в Кримській республіканській бібліотеці (Сімферополь) упорядники 750-сторінкового фоліанту Юнус Кандим та Микола Мірошниченко провели презентацію щойно виданої праці, яка охоплює вісім століть кримськотатарської поезії. Книга видана спеціалізованою редакцією літератури мовами національних меншин України на замовлення державного комітету з телебачення та радіомовлення України, державного комітету у справах національностей та міграції за Національною програмою випуску соціально значущих видань.

Вищезазначеним фактом знищено величезну «білу пляму» на карті нашої поезії. Адже досі навіть в ВНЗ країни вчили кримську поезію Пушкіна, Лесі Українки, Адама Міцкевича, але ніхто й ніде навіть не чув про кримськотатарську поезію, про творчість цілого народу. Зараз уже нема сумніву, що Крим — це земля України, а кримськотатарський народ — складова частина української нації, яка має корінне кримське походження. Крим такою ж мірою й земля кримськотатарського народу. І той величезний пласт поезії та прозової літератури, який описує та оспівує цей куточок української кримськотатарської землі, ще залишається практично не відомим не тільки нашому народові, українцям різних національностей, але, на жаль, навіть багатьом з кримських татар. Ми не знаємо землі, оспіваної ханами з роду Гіреїв, практично кожен з яких був поетом, визначними кримськотатарськими поетами Махмудом Киримли, Ашиком Омером, Номаном Челебіджиханом, Бекіром Чобанзаде, не знаємо сучасних кримськотатарських митців.

Складна історія Криму сприяла тому, що кримськотатарська національна поезія була досі не відома широким колам читачів. По-перше, як вважають історики кримськотатарської літератури, її загальна риса — це значні втрати, що призвели до численних прогалин, втрати цілих епох. Коли в 1736 році до Криму вдерлися російські війська під командою Мініха, то вщент було зруйновано кращі будинки Бахчисараю, зокрема спалено велику ханську бібліотеку. Вважається, що саме тоді в пожежі Бахчисараю загинуло багато творів, які були старші за «Слово о полку Ігоревім» та інші відомі зараз слов’янські твори. Це був перший удар по кримськотатарській духовності, словесності, і з того періоду збереглося фактично лише те, що ввійшло в невелику збірку «Сім світил...» на 347 сторінок, що була видана кількома роками раніше. Все інше — загинуло. Від кількох віків лишилося тільки 347 сторінок!.. Це щодо літератури, але такі самі втрати понесла архітектура, освіта, музика тощо...

По-друге, чотири величезні хвилі еміграції кримських татар після 1873 року по всьому світу рознесли кримськотатарське художнє слово, і за останні 12 років незалежності кримських татар в українській державі воно ще не встигло повернутися на свою батьківщину. По-третє, найнищівнішого удару кримськотатарському мистецтву нанесла депортація 1944 року та роки вигнання. За цей час Радянській владі все-таки вдалося абсолютно реалізувати проект «Крим без кримських татар»: на півострові не залишилося не тільки жодної бібліотеки, навіть жодної книги кримськотатарською мовою, але й жодної мечеті, школи чи театру, навіть і кладовища. Таким чином, багатовікова творчість цілого народу, який жив і творив на тепер українській землі, була викреслена з свідомості всього того суспільства, що звалося радянським народом, — ні поета тобі, ні художника, ні архітектора, ні композитора. Де ж усі вони поділися? Депортація та переслідування, сьогодні слід сказати правду, знищили без залишку, назавжди, більшість художнього, наукового і філософського доробку кримських татар, а те, що залишилося, — загнали в архіви, схованки. І тепер, коли все це потроху знаходиться, відновлюється, відроджується — можна лише дивуватися, що воно, по-перше, збереглося, а по- друге, по залишках, по окрушинах, по уламках можна лише приблизно осягнути, якої величезної вартості й цінності доробок втратило людство...

А втрачено було дійсно «шматочок» (окрушина) самого сонця! І лише ті рідкісні видання, що виходять зараз як в оригіналах, так і в перекладах, все частіше й українською мовою, дають уяву про ту майстерність та рівень художньої вправності, яку мали митці, твори яких знищені. Ось яскравий приклад — «Циклічна газель» кримськотатарського поета хана Шагін-Гірея, знайдена дослідниками аж у Канаді. По-перше, газель (а відомі також такі специфічні арабські жанри як гита, кошма, месневі, семаї тощо) — це ліричний вірш, складений з бейтів (дворядкових строф), що пов’язані наскрізною римою. Текст цього вірша фігурував на міжнародній конференції з зорової поезії «Зрима рима», й саме він був якнайліпшою ілюстрацією цього жанру — ви це зрозумієте, як поглянете на малюнок, де відображена ця газель.

Як виявилось, кримськотатарська та українська літератури вже давно мають навіть спільний досвід взаємопроникнення. Так судилося, до речі, що саме український світ був своєрідним першовідкривачем всієї кримськотатарської літератури. Іван Франко був першим українцем, який 1915 року написав статтю «Кримський хан Газі-Гірей та дещо з його віршів» і переклав (а скоріше, переспівав!) українською мовою кілька його газелей. Він користувався книжкою про творчість кримського хана, виданою у Відні. Бора Гази-Гірей Другий керував Кримом двадцять років. На сьогодні нам відомо близько 60-ти його газелей, месневі «Водяний млин», дві філософські поеми «Троянда і соловей» і «Суперечка між кавою і вином». І тепер в «Окрушину сонця» ввійшли п’ять його творів, серед них три газелі в перекладі Івана Франка.

У книгу ввійшло надзвичайно багато шедеврів. Справжніми перлинами кримськотатарської поезії є поема (дастан) «Повість про Юсуфа і Зулейху» Махмуда Киримли, що написана ще 1223 року на сюжет, запозичений з Корану, та теж великий, на 2000 рядків. дастан «Тугайбей» Джанмухамеда, що датується 1648 роком. Список цього твору знайдено в селі Капсіхор поблизу Судака. Його героями є популярний кримськотатарський полководець Тугайбей та гетьман України Богдан Хмельницький, які спільно розгромили польське військо під командуванням Потоцького.

Понад два століття про існування дастану «Тугайбей» ніхто не знав. Лише в 1925 році його рукопис старою арабською графікою знайшли письменник Осман Акчокракли та художник Усеїн Боданінський у старожила згаданого кримського села Капсіхор. Це було сенсацією в літературному світі. Її жваво обговорювали на наукових конференціях та в пресі. Однак згодом практично вся кримськотатарська інтелігенція була репресована, Осман Акчокракли також був заарештований аж у Баку і згодом розстріляний. Сам твір Джанмухамеда планували видати 1941 року, однак списки поеми та приготовлені до друку матеріали безслідно зникли, не так в полум’ї війни, як в архівах спецслужб, і зараз відомі лише фрагменти цього твору.

Зрозуміло, що найчисленніші розділи книги складають твори періодів першої половини ХХ століття та твори сучасних авторів. Просто твори саме цих періодів найкраще збереглися. Всього лічені вірші та кілька новел збереглися з доробку видатного кримськотатарського поета Номана Челебіджихана, безсудно розстріляного 1918 року севастопольськими матросами, що несли в Крим Радянську владу на своїх багнетах. Тільки тепер виявляється, що автор гімну кримськотатарського народу «Ант Еткенмен» («Я поклявся») і кримський муфтій та політичний діяч був ще й тонким ліричним поетом. Не судилося пережити терор 30-х років таким поетам, як Бекір Чобанзаде, Абдула Лятіфзаде, Абібула Одабаш, Осман Акчокракли та іншим. У безпрецедентному в історії національному рухові кримських татар за повернення в Крим приймали участь і поети Шаміль Алядін, Ескендер Фазил, Ідріс Аланін, Рефат Чайлак, Сейтумер Емін та інші, доробок яких широко представлений в книзі.

Знавці кажуть, що це не остання книга кримськотатарської поезії. Невиданого ще може назбиратися на справжню антологію, і саме вона вже заповнить цю страшну прогалину в кримській і в українській літературі.