Повнота життя в картинах Ганни Самутіної

Після тривалішого розглядання картин цієї 78-річної художниці — прискіпливого вивчення робіт на відстані з півметра — на думку спливають рядки Анни Ахматової: «Если б вы знали, из какого сора растут стихи, не ведая стыда…» Мушлі, бите скло, солома, намистини, зерно кукурудзи, камінці й навіть …корки від пляшок з-під пива чи формочки з під шоколадних цукерок — це той матеріал, який знаходила і знаходить художниця, живучи на пенсію 300—400 гривень, нічого не купуючи для праці, відмовившись навіть від телевізора і телефону — аби лише творити. Ганна Самутіна — саме та людина, про яку кажуть «повністю присвятила своє життя мистецтву»: ні сім’ї, ні дітей, лише сестра в Ізраїлі. Зате — кілька сотень неповторних картин (лише 300 виконала за останні 10 років)!

— На пенсії сестра могла вже не заробляти грошей, а більше працювати, — розповіла «Дню» сестра Ганни Самутіної Софія Самутіна-Болсуновська. — Тож 20 останніх років вона працювала постійно — і ночами, і днями. Вона придумувала ескізи і все це виконувала матеріалами, які були під рукою. — Ганна взагалі нічого не купувала, бо в неї не було грошей. Відмовилася від усього, щоб можна було купити хоча б хліба. Матеріали підфарбовувала, і як художник дивилася, як їх можна використати. Ніколи нічого не продавала, їй ніколи ніхто нічого не замовляв — вона вважала, що це низько… Тільки дарувала.

Сестра згадала, як раніше вони з пані Ганною ходили по київських галереях, показували фото робіт, але всі відмовлялися організувати виставку. Лише в 90- ті, каже пані Софія, колишній мер Переяслава-Хмельницького зробив виставку в столиці. Але потім про художницю Самутіну забули — вона «відмовилася голосувати за Кучму».

— Коли я вперше побачив роботи Ганни Іванівни, мені в голову прийшла думка, що я, художник, вже багато років страждаю від того, що нічому не можу дивуватися, — розповів художник Борис Єгизарян. — Я не міг знайти у світовому мистецтві щось таке, щоб мене здивувало і дало б стимул, надихнуло б на подальшу роботу. Таке було враження, що я бачив все. І мені було дуже важко жити. Мені потрібна була зустріч, впізнавання чогось нового і прекрасного. І ось я побачив роботи Ганни Самутіної — й зрадів, і захотів показати це всім! Така духовна сила властива цій українській жінці! Та країна, де жінки мають таку ніжність і таку духовну силу, — це велика країна… Ми зробили цю виставку, щоб показати, що Україна має величезний духовний потенціал. І ця духовна просвітленість — найбільша зброя країни. Україна стане великою європейською державою, бо в ній такі милі, ніжні жінки творять світове мистецтво.

На жаль, поспілкуватися з Ганною Самутіною майже не вдалося, хоч вона й була присутня на відкритті своєї виставки: недавно художниця пережила інсульт, тож наразі погано говорить й недочуває. Щоправда, прокоментувала картину «Храм сходжень», на якій зобразила кількох людей, які відвалили камінь з потічка: хто припав до води, хто дряпається в гору. «Ось цей ледве-ледве дійшов, і зараз він п’є живу воду, а цей — лінивий — він не любить працювати, не хоче чогось досягати в житті, він такий, що любить лише насолоджуватися гармонією світу, любить творчість». Розповідає, як про живих людей…

— Ми заходимо в галерею і дивимося на ці картини очима дітей. Це — прекрасно, — не приховав своїх емоцій радник Президента України Микола Жулинський. — Я сьогодні познайомився з її творчістю. Думаю, це явище — неповторне. Можливо, у деяких «дистильованих» професіоналів від мистецтва манера Ганни Самутіної може трохи відлякувати, бо може нагадувати кіч, — щось таке, що межує з бажанням вразити, здивувати, але не має творчого продовження. Але хто увійде у світ Ганни, відчує, що за цією манерою, за цією дуже складною системою побудови твору — тут і живопис, і скульптура і мозаїка — є надзвичайно цікавий і привабливий синтез. Це говорить, що вона досконало володіє монументальним мистецтвом, добре чує композицію: її твори композиційно довершені та ефектні, вони просяться до інтер’єрів, які могли би передати святкову і урочисту атмосферу. Такий художник — це унікальний дарунок для дітей з художніми здібностями, які б хотіли взнати таїну творчого вираження. Я б хотів, щоб з’явилася школа Ганни Самутіної. Діти тут запалилися б вогнем.

На думку Миколи Жулинського, матеріал, який використовує художниця, не грає ролі. Головне — що вийшло з цього матеріалу:

— Заходиш — і дивишся зачаровано, а коли починаєш підходити, враження може втрачатися… Не треба близько підходити — треба дивитися з перспективою, тим більше, що всі вони розраховані, щоб сприймати їх саме так. Ви тільки подивіться, як все грає!

Багато назв робіт Ганни Самутіної — філософські й дуже пафосні: «Музика сфер», «Старт до радості», «Очищення землі», «Космос і хаос», «Космос — колиска людини», «Я прийшов до вас не з миром, а з мечем». Лідія Онищенко — лікар, яка поставила після інсульту на ноги пані Ганну, розповіла, що художниця завжди говорила: «Назви картин мені підказують з неба». Також як фахівець пані Онищенко не могла не поділитися враженнями і радістю від швидкої реабілітації своєї пацієнтки:

— Вона змогла піднятися дуже швидко, бо є людиною високодуховною, в неї немає нічого зайвого… Я зробила їй лише п’ять масажів, пігулочки, а потім спрацювало її натхнення: вона так хотіла повернутися до своєї роботи!

«Це явище неповторне». Невідомо, кого більше стосувався цей епітет, який не раз звучав на презентації виставки Ганни Самутіної, як людини чи «живих істот» — її картин. Журналіст Юрій Макаров побачив у картинах Ганни Самутіної повноту життя, а ще нове знайомство дозволило розвіяти міф, що все мистецтво, що далі від Києва на 50 км, дихає провінційністю і, взагалі, є лише самодіяльністю. Пан Макаров розповів, що в перший момент, коли зайшов на виставку, йому здалося, що він щось переплутав і що це виставка художників з півдня: «Так роблять вірмени, грузини, теоретично мали б робити італійці, іспанці — люди, якi живуть там, де дуже багато сонця, де немає взагалі зими. Це збиває з ніг і приголомшує навіть людей «загартованих». Якщо це справжнє, то воно пробивається».

Тільки як це прикро — несправедливо пізно пробивається. Такі художники, як Ганна Самутіна, думають в першу чергу не про виставку — про творчість. Тож, можливо, хоч тепер знайдеться меценат, який візьме на себе цю роботу? Сестра Софія радіє: наскільки виграшно виглядають ці картини в художній галереї — добре освітлені, на персикового кольору стінах — в порівнянні з квартирою художниці чи переяславським Музеєм хліба при неправильному температурному режимі. На експозиції в «Арт-Фокстроті є лише 37 картин-колажів пані Ганни. А скільки цих шедеврів залишилося в Переяславі? Ганна Іванівна мріє про музей, де будуть зібрані всі її картини, — вона й так вже подарувала місту 60…