Прем’єра книги карикатур

Безголові люди і звіри. Український карикатурист Володимир Казаневський зобразив їх так, наче живуть вони прекрасно: безголові корови дають більше молока, безголові кури можуть нести яйця з двох боків. Бентежить лише одне: у гусей виросли такі довгі шиї, що часто доводиться збирати врожай. Казаневський живе і працює в Києві, і його карикатури розповідають історію про співвітчизників. Що він може сказати про безголове суспільство? Відповідь на це запитання може бути очевидною. Або, навпаки, неоднозначною. Безголові люди не можуть думати про себе, безголовий уряд не може вибрати мету. Люди, які виживають за такого офіційного «безголiв’я», можуть виявити, подобається це їм чи ні, що вони самі прагнуть бути безголовими. Це нагадує концепцію схожості собаки і його господаря. А голови продовжують обертатися. Капелюхи спалюють у центрі міста, в той же час «голову» собору демонструють, а голови зображених на картинах людей знищують. Безголові чоловіки танцюють і скачуть на святі, натягнувши на свої геніталії маски тварин, а глядачі вітають їх із балконів. Бути звільненим від мозку — чи це не щастя? Чудово, вони вже виконали свою роботу. У фіналі — жахливе пробудження. Тоді, як усе людство має на меті позбутися всього і всіх, несподівано з’являються летючі голови тварин, які нападають на людей. Що думають про це люди, що біжать у паніці? Про це ми ніколи не дізнаємося. Адже люди без голів не вміють говорити, у їхній свідомості немає думок. Енн Еліз ЗАУСКА, Нью-Йорк Iз передмови до книги Володимира Казаневського «Голови»

«ДЕМОНСТРУЮЧИ СЛАЙД-ШОУ СВОЇХ МАЛЮНКІВ У ЛЬВІВСЬКІЙ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВ, Я ПОБАЧИВ, ЯК ЗАГОРІЛИСЯ ОЧІ СТУДЕНТІВ, І ЗРОЗУМІВ — У НАШІЙ КРАЇНІ ЩЕ НЕ ВСЕ ВТРАЧЕНО»

— Володю, вітаю вас з виходом цієї блискучої, але поки що дуже самотньої книжки. Звідси запитання: чому ж так мало книжок-то в Україні виходить?

— Дякую за вітання. А щодо малої кількості нових книг, нічого не можу відповісти. Я художник, а не видавець. Хочеться займатися своєю справою. А мабуть тих, хто міг би підіймати видавництва, турбують зараз інші проблеми. Вони зосереджені на тому, на чому можна робити гроші. На літературі, карикатурах — грошей не зробиш.

— Але якими величезними тиражами вийшли і розкуповувалися у нас Жан Еффель та Бідструп.

— І той, і інший на Заході маловідомі художники. Вони, переважно, відомі у нас, оскільки були комуністами. У них в Радянському Союзі більше книг видано, ніж на батьківщині. Вони, звичайно, талановиті художники, але я б не назвав їх тим, хто сказав нове слово в карикатурі. У цьому сенсі вони стануть в довгий-довгий ряд інших. Зовсім небагатьох карикатуристів, незважаючи на їхню антикомуністичну позицію, можна назвати основоположниками сучасної карикатури. І у нас вони досі не відомі. Наприклад, Топор чи Стейнберг.

— Так, з таким прізвищем як Топор, як антикомуніст, напевно, він був небезпечний?

— Він не дуже й займався політикою. Він просто мав нормальну позицію, яка з антикомуністичною має багато спільного. Швидше, він був філософом карикатури.

— Повернiмося до вашої книжки. Що ж сприяло її виходу у світ: зірки правильно стали, збіг обставин, ваш ювілей?

— Взагалі ця книжка вийде вже утретє. Спочатку вона вийшла невеликим тиражем у Бельгії. Потім у Києві, але дуже поганої поліграфічної якості і залишилася непоміченою. І тільки зараз вона набула вигляду, який мене цілком влаштовує.

Як слайд-шоу цю книгу було показано і в Сан-Франциско. В американському журналі вийшла хороша рецензія на неї. І ось, нарешті, вона з’явилася вдома.

— Довгий шлях на батьківщину?

— Так, непростий. Але я не зовсім упевнений, що вона тут багато чим буде цікава. Хоча, перебуваючи у Львівській академії мистецтв, я по цих малюнках також демонстрував слайд-шоу, і побачивши вогники в очах молодих хлопців, зрозумів — у нашій країні ще не все втрачено. Щось тут починає відроджуватися.

— Тобто ви дали їм допінг для творчості.

— Можливо. Головне, нібито з’явився грунт, куди доцільно кидати зерно.

«НАШ «ЧИСТИЙ» ГУМОР ДІЄ НА АМЕРИКАНЦІВ, ЯК ПСИХОТЕРАПЕВТ»

— Коли і з чого виникла головна ідея роману в карикатурах — про безголів’я?

— Десять років тому. Конкретного імпульсу, з чого почалося, я не можу пригадати. Ось попередня серія — повість без слів — «Спогади немолодого амура» почалася з карикатури, де цей амур сидить і дивиться з тугою на тарганів, котрі займаються любов’ю на столі. Це було імпульсом написати його історію.

Можливо, в рідній державі мене дістали безголові, і якось воно само по собі вийшло. Хоча я не вважаю цю серію соціально спрямованою. Вона загальнолюдська. Повість — про стосунки чоловіка і жінки в гумористичній формі, а роман — більше філософський твір.

— У зв’язку з тим, що ваші карикатури часто з’являються в різних газетах, чи не траплялося випадку, коли вас дуже вразила невідповідність карикатури і статті?

— Не вражають, оскільки я статей не читаю. Окрім тих випадків, коли роблю на замовлення. І навіть тоді я часто прошу переказати коротко зміст. Я просто не люблю прямих ілюстрацій, а намагаюся знаходити якісь несподівані асоціативні зв’язки. До того ж багато карикатур філософського змісту можуть підходити до чого завгодно.

— Тобто редактори думають, що ви в темі, а насправді ваші малюнки існують паралельно до їхніх матеріалів.

— Приблизно так.

— Мені цікаво дізнатися у вас, як у переможця безлічі міжнародних конкурсів, які саме карикатури в яких країнах мають найбільшу популярність? Чи істотна різниця сприйняття у різних націй?

— Ви знаєте, я цього не помітив, оскільки, наприклад, коли за умовами конкурсу дозволялося виставляти одну й ту ж карикатуру в різних країнах, то бувало, що один і той же малюнок ставав переможцем в Італії, Південній Америці й Англії. Або в Італії і Японії. У тих двадцяти шести країнах і на трьох континентах (крім Африки й Австралії), де вони демонструвалися, я різниці сприйняття не помітив. Гумор — міжнародна категорія.

— Які ваші малюнки найпопулярніші на планеті?

— Про тюремний футбол, з телевізором і з висячою мавпою (див. нижче). Цікаво, що зараз карикатурна хвиля рухається на схід. Карикатура набирає обертів у таких країнах, як Іран, Японія і Китай. Але вони взяли підхід, модель західної карикатури, яку було розроблено ще років 50 тому. Вони зараз повторюють ті ж теми, які ми малювали 20 років тому. На конференції, куди я їду, поставили за мету розікласти по поличках, проаналізувати процес створення художником карикатури. У результаті відкриваються цікаві схеми. Пов’язані з перестановкою елементів. Наприклад, беремо незаселений острів. Страшенно популярний образ у карикатурі, оскільки він несе в собі заряд філософії самотності. Тепер переставляємо замість пальми парасольку чи телевізійну антену тощо.

— А для самого художника Володимира Казаневського зрозумілий процес виникнення карикатури?

— Чесно кажучи, ні. Буває їдеш у трамваї і раптом в голові виникає абсолютно готовий малюнок. За композицією, сюжетом. Якби у мене в голові був фотоапарат — навіть малювати не треба було б. Сфотографував — і готово.

— Так, а так калькувати доводиться.

— Отож. Але буває, звичайно, коли ставиться спеціальне завдання, ти стаєш «спантеличеним», і займаєшся перестановкою елементiв та іншими дещо механічними прийомами. Але, як правило, такі малюнки рідко виходять дуже хорошими. Кращі ті, які з’являються спонтанно. Найцікавіше — перший момент: коли тільки придумалося. А потім ти вже це переносиш на папір. Іноді, до речі, з великим небажанням.

— У вас вже комплекс Леонардо да Вінчі. З віком йому все більше не хотілося закінчувати картини, оскільки він вже точно знав, що там буде намальовано... Не складається враження, що інтерес за кордоном до наших художників набагато більший, ніж тут?

— Це безумовно. Але вони відчувають більше інтересу до всього. Мабуть, ми багато сил витрачаємо на виживання. Створюємо проблеми, вирішуємо їх, дивитися навколо себе ніколи. З іншого боку їх цікавить більше чистий гумор. Без прив’язки до соціальних проблем, оскільки їх там набагато менше. Але це я говорю умовно, у них, звичайно, також вистачає проблем. Звідки ж у тій же Америці така кількість психотерапевтів і психоаналітиків, які не сидять без роботи?

— Може їхній народ саме і використовує наш «чистий» гумор як своєрідного психотерапевта?

— Цілком можливо. Причому зараз на Заході східна карикатура дуже популярна. Це Україна, Росія, Югославія. Тепер Туреччина, Іран. Почалося все це в Америці, потім з’явилося у Франції, і тепер черга дійшла до сходу. У тій же Франції тепер карикатура в газетах більше нагадує фейлетон. Це вже публіцистика, а не філософія. У Парижі мені сказали: «Нам подобається ваш стиль. Але нам потрібні карикатури на паризькі теми сьогодення. Поживіть у нас півроку, увійдіть в курс». Тобто досить поверхневе ставлення до малюнка.

«ЗАВДАННЯ ЛЮДСТВА — ЯКОМОГА БІЛЬШЕ ВИРОЩУВАТИ СВІТЛИХ ГОЛІВ»

— Можна сподіватися, що після виходу вашої талановитої і повноцінної з усіх поглядів книжки в Україні почнеться карикатурний бум? Коли ж наші відомі карикатуристи посядуть гідне місце в суспільній свідомості власної публіки?

— Це трапиться тоді ж, коли його займуть поети, письменники і представники інших жанрів мистецтв. Але коли я побачив очі молодих львівських студентів, у мене з’явилася надія, що це станеться скоро.

— Коли вийде наступна книжка?

— Я над цією доволі довго працював. Просто збірник карикатур мені робити нецікаво. Хоча іноді філософські і публіцистичні малюнки перегукуються. Я в «Столичных новостях» роблю розвороти і малюю часто безголових людей. Як у своєму романі без слів. А журналісти вже ставлять туди потрібні їм голови. Можна і книжку мою розглядати з такої точки зору. Ставте туди потрібні вам голови, місце є. Час одних політиків мине — наступні голови. Модель створено. І не тільки політиків. Дві людини зійшлися, вже починається політика. Значить, тема безголових стосується усього людства.

— Виходить, завдання людства — якомога більше вирощувати голів?

— Так. І бажано світлих.