Про любов і гармонію

Оленці тільки 23. Чи вже 23. Бо у своїх роботах, представлених на виставці у луцькій галереї «Образ», вона постає не те, що дорослішою, а вдумливішою та уважнішою до життя. «Гармонія у часі і просторі» — таку назву має виставка, яка цікава не тільки темою робіт, а й технікою, в якій працює Оленка. Це офортна графіка, не дуже популярна серед волинських митців, але цікава глядачам. 

Перед початком огляду вам покажуть невеликий відеосюжет, як же народжуються такі роботи. Офорт — це процес, коли картина «вимальовується» голкою по металу. Це маса роботи, коли спершу треба до дзеркального блиску відшліфувати латунну чи мідну пластину, натерти її спеціальною пастою, полакувати, закоптити свічкою. І лише тоді починають продряпувати зображення. Друкують його на офортному папері, який те ж відповідним чином підготовлюють. Відбиток називається гравюрою і чим менше відбитків, тим гравюра дорожча. Деякі поціновувачі після відвідин виставки казали, що в Оленки тут цікаві і роботи на склі. З нього вона і починала, навчаючись у Львівській академії мистецтв на кафедрі художнього скла. Але опісля ще навчалася в Українській академії друкарства на кафедрі станкової графіки, бо остання переважила всі інші творчі захоплення.

Рік Оленка стажувалася як вільний художник у Європі, відвідувала музеї, виставки, майстер-класи, брала участь у виставках, її роботи вже купують. Про що вони? Ось як Оленка їх представляє: «Ця робота розповідає про почуття любові і те, як з нею можна відкрити для себе по-новому світ. Любов — всеохопне почуття. Вона зароджується з насінинки і виростає до всеосяжного дерева, яке торкається своїми гілками зірок. Між закоханими є простір з вогнищем, як символ того, що лише в почуттях, де збережено особистий простір кожного, може горіти вогонь. Адже без кисню багаття горіти не може».  Іншу свою роботу (на фото) вона відносить до тематики часу. Для її написання надихалася п’єсою Бекета «Чекаючи на Годо». На першому плані видно двох персонажів, які мають вигляд шахових фігур. Вони грають у вічну гру, де ілюзії завжди перемагають. Вони чекають, коли прийде манна з небес, Бог або ж вища сила, а ті моменти, які лежать прямо перед ними, пролітають у безглуздому очікуванні. Час знецінюється в турботах над майбутнім або у сумі за минулим. Та ні першого, ні другого у нас насправді немає. Те єдине, чим по-справжньому володіє людина це тільки момент який є тут і зараз. Тема роботи, що на афіші виставки, це вічна Гармонія, людина в своїй істинній природі. По центру картини розміщено човен, в якому лежать та сновидять двоє закоханих. Вони пливуть крізь простір та час, адже перебувають у вічному. Вони вже знали одне одного до зустрічі в реальному житті. Їхній шлях пролягає не лише крізь царства флори і фауни, минуле та майбутнє, а також крізь реальне та підсвідоме. Човен — хранитель. Він оберігає закоханих від чужих очей, допомагає їм подолати перепони легше та швидше. Настільки, наскільки міцне кохання людей, будуть міцними борти і днище човна. І якщо кохання буде незламним, то й човен витримає усі пороги та водоспади.

Свій автопортрет вона зобразила як вітраж. Каже, що хотілося на той момент виразити себе не в реальному образі, а крізь емоції: «Тому на голові гніздечко з птахами, як символ тої ж фантазії, яка прилітає іноді з теплих країв та зароджує нові ідеї для творчості. Чорний фігурний силует — як нічне зоряне небо. Адже ми всі походимо від безмежно маленької точки, в якій було зосереджено всю матерію, енергію, час. Яка в один момент, вибухнувши, створила усе це».