Про любов, втрату і... любов

Новинка побачила світ у «Видавництві старого Лева». Переклав — Андрій Маслюх, проілюструвала — Анастасія Стефурак. Це — історія хлопчика Тоніно, розказана ним самим. Він живе з мамою і татом і має двох бабусь і двох дідусів. Одні живуть у місті, інші — в селі. Завдяки дідусю, який живе в селі, Тоніно відкриває для себе багато нового і неочікуваного. Наприклад, що після смерті людина стає тією річчю, яку найбільше любила в житті. Дідусь дуже любить черешню, яка зростала разом з його донькою — мамою Тоніно. Хлопчик теж любить це дерево, і згодом йому — такому маленькому — доведеться поборотися за цю черешню, бо саме в ній буде душа дідуся...

Книжка — важлива. Вона про втрату близької людини і про те, що ця людина жива доти, доки ми її любимо і пам’ятаємо про неї. А промовляти вона до нас може через речі, які любила за життя. Це історія про родину, про стосунки з близькими людьми, про вміння любити навіть тоді, коли людина не поруч.

Українські автори переважно уникають теми смерті і втрати близької людини у творах для дітей. А говорити про це варто, бо це те, з чим дітям теж доводиться стикатися, а особливо зараз, коли в Україні війна. І розмова ця має бути максимально щирою, зрозумілою і коректною. А твори на цю тему мають підказувати малечі, як пережити цю втрату. Книжка Анджели Нанетті — з таких.

Книжку «Мій дідусь був черешнею» люблять і знають в усьому світі. Кількість перекладів уже сягнула позначки у два десятки, її відзначали багатьма літературними преміями, вона увійшла до міжнародного каталогу «Білі круки». Із початку березня прочитати її зможуть і українці.