Про «виродків» і Чечню
Фільмів про чеченську війну останнім часом з’явилося, як грибів після дощу. Тут вам і браві пітерські менти, які ловлять грізного мафіозі, і спецназівці, які роздивляються ворога із супутника, і Сергій Бодров, який, схоже, всерйоз прописався у горах ще з часів «Кавказького полоненого». А були ще «Блокпост», «Чистилище»... Російський кінематограф свідомо чи ні став пропагувати війну, перетворивши її на такий собі тест на патріотизм. Утім, подібний досвід новим не назвеш. Досить пригадати усього лише славнозвісні пропагандистські фільми німців. Скажімо, «Олімпія» Лені Ріффенштайль. Ну чим не «Спецназ»? Гімн сильним і хоробрим. Щоправда, відомо, чим у Німеччині справа закінчилася.
«Тільки на війні можна стати мужиком, а до цього ти пацан. Я радий, що ти там був», — говорить герой В. Гостюхіна синові, що повернувся з війни, у новому фільмі Олексія Балабанова «Війна». Говорить він це і мільйонам російських «пацанів», чия кипуча діяльність у сумнозвісних подіях у Москві після футбольного матчу стала можливою, впевнений, не в останню чергу завдяки таким фільмам. Тільки вони ТАМ не були. Та, мабуть, дуже хочеться. А що, аналогій з Лені Ріффенштайль можна знайти багато. У поділеній, бідній, як церковна миша, післявоєнній Німеччині панували реваншистські настрої. Рівень життя середнього росіянина сьогодні, напевно, не вище. Та й перманентну війну тріумфальною не назвеш. Більшість найактивніших хуліганів під час погрому на Манежній — класичний люмпен. Озлоблений на геть усе і без кінематографа. Тільки й чекає на кому б зірвати злість, доводячи свою спроможність і псевдомужність. Адже це тільки верхівка айсберга.
Сьогодні Росія, як і ми, зайнята пошуком об’єднуючої національної ідеї. Але коли цей пошук переходить в прагнення задоволення великодержавних амбіцій, це насторожує. І відмовки типу — «це всього лише невелика частина несвідомого населення» — якось не переконують. Есери з меншовиками, як стверджують історики, перевищували за кількістю більшовиків мало не в десять разів. А результат знов-таки відомий. «Це мова не англійська. Цю мову він розуміє», — говорить головний герой «Війни» Іван Єрмаков, б’ючи зв’язаного чеченця, у відповідь на обурення свого англійського друга. Балабанов переконаний, що і росіяни його розуміють. Розуміють політику батога і пряника. У цьому випадку пряником можна назвати офіційний лозунг російських ультраправих «Росія для росіян». Прониклася цією ідеєю навіть бабуся-пенсіонерка, до якої Іван прийшов, щоб передати звістку від сина, який знаходиться у чеченському полоні. «Я ж говорила. Нічого від цих — у кепках — доброго не буде. Я ніколи у них мандарини не купувала», — зітхає старенька. З тероризмом боротися треба, хто сперечається. Але навіщо ж боротися з кепками, носами й акцентами? А для боротьби дійсно з тероризмом існує регулярна армія. Думаю, вона цілком впорається і без шовініста Балабанова, що проїхався котком по американцях і українцях у фільмі «Брат-2», а тепер розпльовує свою жовч на «чорних».
Сюжет фільму цілком типовий для «балабановсько-бодровських» картин. Дебютант кінематографа Олексій Чадов зіграв російського солдата Івана Єрмакова, який потрапив у чеченський полон. Разом з ним у ямі знаходяться англійські актори, що приїхали на гастролі до Тбілісі — Джон (Іен Келлі) і Маргарет (Інгеборге Дапкунайте), які не зрозуміло, власне, як опинилися у Чечні. Треба думати — викрадені зі столиці Грузії. (Звичайно, багато хто говорить, що чеченсько-грузинський кордон «прозорий», але не настільки ж!) Згодом їх перекидають до іншого аулу, де в аналогічній ямі знаходиться, звичайно ж, Сергій Бодров, він же — капітан Медведєв. Поранений, але не зламаний. Харизматична особистість, яка приголомшила своєю волею серце молодого бійця. Знання англійської допомагає Івану спілкуватися з британцями. У полоні вони — раби жорстокого і брехливого польового командира Аслана Гулаєва. Той звільняє Івана і Джона, для того щоб англієць зібрав у Лондоні два мільйони на викуп за Марго — свою наречену. А Івана — в обмін на випущеного російськими військовими чеченця. Джон, зібравши тільки 450 тисяч і не отримавши підтримки британського і російського урядів і спецслужб, звертається за допомогою до Єрмакова, який уже демобілізувався, щоб той посприяв у передачі грошей Гулаєву. Іван погоджується. І навіть не заради великих грошей, які йому пообіцяв Джон, а заради капітана, який нерухомо лежав у холодній ямі і якого він так часто згадував удома, попиваючи ненависний чай «Акбар». Удвох вони пробираються через блокпости до Чечні, влаштовують засідку, щоб отримати транспорт і (який успіх!) відразу підстрілюють «джип» з якимось великим чеченським авторитетом, доверху заповнений автоматами, пістолетами і гранатами. Далі справа пішла веселіше. Підібравши чабана по дорозі, вони обхідними гірськими стежками потрапляють у табір Гулаєва і розправляються з усіма. Пліч-о-пліч з росіянином та англійцем воює і чабан, якого хитрий Іван схилив на свій бік... погрозами розправи з його сім’єю. Маргарет, звичайно, закохується у бравого капітана, і вони згуртованою чеченсько-російсько-англійською групою обманюють сили терористів, що підоспіли, утікаючи від них на поспішно збитому плоту. У результаті, сховавшись у напівзруйнованій вежі, вони, як мушкетери в Ля Рошелі, стримують натовпи розлютованих ворогів. Бойовики Гулаєва з автоматами, фугасами і гранатометами нічого не змогли вдіяти до прибуття рятівної «вертушки» з російськими солдатами. Такий ось собі екшн.
Утім, фінал по-російськи сумний, тому що всі виявляються сволотою. Чабан, якому щедрий Іван віддає $1000, не дякує йому, а свідчить у суді. Джон, виявляється, весь час знімав фільм про свої пригоди після повернення до Чечні, що для Івана стало новиною. (На останню операцію проти Гулаєва, наприклад, англієць пішов з прикріпленою до шолома відеокамерою, яку важко не помітити.) Після повернення на Альбіон він робить фільм і стає знаменитим. А на плівці всі Іванові діяння! Маргарет навіть не дякує рятівникові. Один тільки Медведєв-Бодров заступився за екс-сержанта. Воно й зрозуміло. Буде кому на зміну залишити нішу супергероя, щоб поки ще погано підкована у націонал-патріотичних питаннях молодь знала, на кого рівнятися. «На війні не треба думати, на війні треба вбивати», — говорить Іван, не особливо переживаючи з приводу випадково вбитої ним чеченки. «Вони всі терористи...». Браво, Балабанов! Про виродків виходить непогано. А про людей?
