Пробачити, покаятися і «не їсти» одне одного

7 березня для вірних церков східної традиції розпочинається Великий (сорокаденний) піст. Його апогеєм стане Страсна п’ятниця. Фіналом же — Великдень. Власне, він призначений для того, щоб ми могли належно приготуватися до світлого свята Воскресіння Христового. Мається на увазі найперше наше духовне оновлення — через молитву, прощення, покаяння, сповідь, причастя... Про це «День» говорить із православним і греко-католицьким священиками.

— Великий піст, а надто його останній тиждень — Страсний — час спокою, — зазначає отець Володимир БИЧАК, УПЦ КП. — Мова не тільки про те, щоб не влаштовувати гучних забав. Назагал потрібно звільнитися від постійного інформаційного тиску: зайвий раз не вмикати телевізор чи радіо, припинити беззмістовні розмови по мобільному та порожні балачки загалом. Натомість наповнити своє життя тишею. У ній можна пережити зустріч із самим собою — знесиленим і загубленим посеред життєвої метушні. Опісля відбувається зустріч з Богом. Рівночасно ж здобувається досвід особливого молитовного спілкування. Часто це — молитви своїми словами, сказані довірливо й щиро. Як результат неодмінно відчуємо теплу присутність Того, Хто ніколи не покине. Така зустріч надовго наповнить серце любов’ю та миром.

Власне, Христос воскрес для того, щоби нам принести мир і примиритися з Богом. Невипадково перший дар Воскреслого Спасителя, коли Христос прийшов до своїх учнів, це — дар миру, який є наслідком прийнятого і подарованого прощення. Отже, найкращим приготуванням до Пасхальних свят буде прийняти від Бога це прощення гріхів: покаятися і посповідатися. А з другого боку, великим даром було б перепросити і простити інших людей. Навіть тих, хто завдав великої кривди — щоб таким чином перемогти силу зла, яка нерідко руйнує і наші душі, і наше суспільство.

— Коли ми говоримо про Великий піст, — додає отець Роман ЛАГІШ, УГКЦ, — передовсім згадується третій вірш 140-го Псалма:

Поклади, Господи, сторожу на уста мої, стережи двері губ моїх!

У цей час ті слова звучать чи не в усіх богослужіннях. Адже дуже важливо, ранимо чи збагачуємо промовленими нами словами.

Очевидно, у передвеликодній час має місце також обмеження себе в їжі, особливо у перший і Страсний тижні, кожну середу та п’ятницю. Але тут варто не переборщити. Коли людина відчуває сильний фізичний голод, їй складно панувати над собою. Тоді з неї виринають злість, гнів та пристрасті. Гармонія якраз і полягає в тому, щоб дух і тіло перебували в єдності. Богослови назвали це синергією. Крім того, наша церква бере до уваги економічні обставини, що склалися в Україні, екологію, динамічне життя у мегаполісах, внаслідок чого від посту звільнені (йдеться перш за все про споживання м’ясних продуктів) вагітні, жінки, які годують груддю, люди, яким за 70, подорожні... Натомість заохочується стриманість від гніву, осудження, ненависті, байдужості... Тобто, важливіше — «не їсти» одне одного. Більше того, я би сказав, що в сучасному контексті треба віднайти можливість поспілкуватися з ближніми не в соціальних мережах, а тет-а-тет. Мені здається, що постом сучасника буде знайти в собі сили побачити людину навпроти. Це трактуватиметься як крок жертовності та крок у бажанні вдосконалитися, в чому Бог може допомогти.

Підсумую словами Антонія Великого, який писав, що піст — це у першу чергу стриманість язика, серця, а вже потім — черева.