Пригоди Штірліца в Україні
- Вам необхідно збадьоритися, Штірліце! - сказав Мюллер.
І Штірліц зрозумів, що йдеться про серйозну роботу.
- Вирушайте на Україну, - сказав Мюллер.
- В Україну, - виправив його Штірліц.
Мюллер посміхнувся (Броньовий сам народився в Києві).
- Я ніколи не мав сумніву щодо вашого професіоналізму.
Частина I
Штірліц почав укорінюватися. Він став безробітним і купив "Мерседес" останньої моделі. Наступного дня "Мерседес" викрали, й він зрозумів, що хвоста за ним немає. Він вирішив знайти піаністку, але піаністка емігрувала до Німеччини. "Дивно, - подумав Штірліц, - а мені казали, що вона росіянка".
Професор Плейшнер також поїхав до Німеччини, тому що був єврей, і ще дуже багато інших професорів просто поїхали хто куди. І Штірліц узявся за вербування. Він скрізь повивішував об'яви: "Потрібні молоді, енергійні люди віком 20-35 років. Заробіток 200 доларів - не межа. Кожному, хто запишеться, пляшка пива". Щодня він завербовував 20000 осіб. За місяць він почав роздавати об'яви в переході метро. Тоді зрозумів, що завербував 100 млн. осіб. "Це неможливо, - подумав Штірліц, - у цій країні немає такої кількості людей". Він зрозумів, що чимало приходило 2-3 рази. Усі гроші "центру" пішли на пиво. "Оболонь" дістала від Штірліца могутній капітальний вклад.
Штірліц не мав грошей навіть на автобус, і він став показувати свій членський квиток, і скандалив, що він у партії з 1933 року. А кондуктор казав, що комуністи - пільговики, а фашисти - ні, й одного разу вишпурив Штірліца з автобуса, просто обличчям у сніг, і Штірліц захворів.
Штірліца відвезли до лікарні. Там його не годували й ліків не давали. І Штірліц не витримав, він розколовся, але йому не повірили і викинули з лікарні, знову - обличчям у сніг.
Штірліц не зміг продати Батьківщину, тому що за це не платили. Й він став жебракувати в переході метро "Хрещатик". Він грав на губній гармошці, він грав на скрипці Моцарта, грав і Вагнера. Він дуже занепав, і вигляд мав не арійський, вигляд мав педикульозний. Він ходив вагонами й волав: "Громадяни пасажири! Вибачайте, що звертаюсь до вас із проханням. Грошей немає додому дістатися. Я вам документи можу показати. Допоможіть, хто чим може". Штірліц мав успіх у літніх жінок, вони казали, що він схожий на актора Тихонова і давали йому, хто копійку, хто навіть п'ять. А в документи ніхто не дивився. Тільки одного разу сказали: "Ну то й що, що групенфюрер, тут за 100 гривень можна навіть посвідчення лейтенанта ДАІ зробити. А він групенфюрер, ото -дивина".
Штірліц став безпритульним. Він оселився на смітнику. Там йому дали прізвисько "фашист". Там було багато розвідників з інших країн, але ніхто їм не вірив. Розвідники здавали пляшки, а Штірліц робив смачні салати, тому що овочі там були в асортименті. Ввечері вони збирались біля вогнища й розповідали про свої явочки та конспіративні помешкання у Відні, Парижі та Женеві. То була веселенька компанія. А Штірліц пригадав минуле життя, дачу в берлінському передмісті й свою улюблену ресторацію, де він обідав з пастором Шлагом.
За рік Штірліцу влаштували побачення з дружиною. Але дружина його не впізнала. Вона його розлюбила й поїхала до Німеччини. За два роки йому влаштували зустріч із Мюллером, але Мюллер Штірліца не впізнав. Та що там Штірліца, він Київ не впізнав, дарма що провів тут усе своє дитинство.
Штірліцу нічого не залишалось, як намагатися спробувати себе в кіно. Але кіностудія в Києві не працювала. Кажуть, що він намагався спокусити москвичів на зйомки другої серії з 18-ої до 34-ї миттєвості весни.
Я бачив його вчора. Він страшенно схуд - неголений і щоки запали. Я довідався у нього пароль і вийшов на зв'язок. Радіограма, яку я надіслав, мала такий вигляд: "Алекс, будь ласка, заберіть Юстаса!"
