Прикордонні вигадки

Вистава «Off кордон» у постановці болгарського режисера Діма Дімова, творчі стосунки з яким вже стали для цього театру доброю традицією, здійснена за п’єсою сучасного драматурга Калина Ілієва, який, до речі, завітав до «Колеса» на прем’єру.

Треба зазначити, що керівництво театру знаходиться у постійному пошуку несподіваних текстів, талановитих, хоча іноді не достатньо відомих для киян, драматургів, і, треба відзначити, що йому це вдається. Першою незаперечною характеристикою «Off кордону» є її сучасність: у багатопластовій текстурі, несподіваному художньому вирішенні, поєднанні популярних, «масових» мотивів із філософськими думками, котрі виникають у представників людства будь-якої епохи.

Вистава, здається, починається задовго до того, як на сцені з’являються актори. Глядач потрапляє на… кордон й певний час вагається, де ж йому краще розміститися: замок, шлагбаум, мотоцикл «клітка», у просторі якої очікується поява героїв вистави, — такі елементи сценографічного вирішення (художник — Олег Татаринов) дивують і, водночас, збентежують. І, якщо у когось із присутніх виникли асоціації або спогади про виставу Андрія Жолдака «Один день Івана Денисовича», він, напевне, вмить би відігнав від себе ці думки, знаючи специфіку театру «Колесо»: лише про добре і вічне, а сценічний простір — суцільне й необмежене (незважаючи на реальну територіальну обмеженість) поле для гри.

«Off кордон» має два смислові пласти. Зовнішній — історія байкерши Теді (Ольга Лопатіна-Армасар), котра вбралася у шкіряний одяг й взялася за кермо залізного коня, аби знайти психологічний захист від власних страхів та комплексів, та Бобі (Денис Драчевський), який за деякою лагідністю та манірністю нагадує жінку, мріє про світлі почуття та подорож до Тибету. Молоді люди, волею долі, незважаючи на відмінність у переконаннях, опинилися на одному кордоні, в спільній пастці. Справа в тому, що база даних прикордонного комп’ютера неправильно «видала» стать молодих людей: Теді — як чоловіча, а стать Бобі визначила жіночою. Але, окрім безглуздого становища, у яке потрапили герої, їх злякав ще й психологічний підтекст цієї помилки: Теді й насправді, так би мовити, не відчуває себе жінкою, адже не любить дітей та коней, у той час, як Бобі, навпаки, в силу специфіки характеру, «знаходить» у собі яскраво виражене жіноче начало.

Дедалі історія перетворюється на химерне видовище, у контексті якого з’являються Міністр (Олена Іванова), Програміст (Ельвіра Рамазанова), Психолог (Олена Кривда), які намагаються допомогти героям, проте згодом виявляється, що вони і самі є такими ж беззахисними, самотніми та невдоволеними життям. Міністр не хоче займатися політикою, Програміст, яка понад усе любить комп’ютери (слід згадати її репліку: «… так багато людей, і так мало… комп’ютерів») змушена спілкуватися з людьми, до чого в неї немає ані бажання, ані здібностей, а Психолог взагалі давно потребує психіатричної допомоги.

Внутрішньою смисловою лінією вистави є гра навколо самого поняття кордон: кордон — як певне обмеження, адже кожен персонаж вистави не тільки стикається з визначеними життям межами, але й власноруч заганяє себе у певні рамки. Дійові особи прагнуть перейти кордон, адже порушувати правила і стереотипи є підсвідомим прагненням кожної особистості. Разом з тим, їм складно це зробити, адже діяти у межах (кордонах) набагато зручніше та простіше. І, врешті, кордон — це певна психологічна межа, екстремальна ситуація, потрапляючи до якої розкриваються характери персонажів.

Окрім того, плутанина зі статями головних героїв вистави є символом того, що, насправді, не існує кордонів, є лиш людина, зі своїми прагненнями, мріями, не залежно від того, який соціальний статус вона має чи якої вона статі.

Не зменшуючи значення режисерського вирішення, слід зазначити, що вистава Діма Дімова є доволі акторською. Адже саме завдяки точній акторській роботі, реалізуються основні філософські сентенції автора. Кожен з персонажів до фіналу вистави «Off кордон» зазнає неабияких змін, немов скидає з себе набридлу маску: холоднокровна та жорстка дівчина-байкерша стає лагідною коханкою, котра бажає стати матір’ю; подібний до лякливої та слабодухої дівчини юнак, перетворюється на справжнього чоловіка, якому відкривається широкий простір світлих помислів. Міністр мріє про відпочинок на природі та риболовлю, а Програміст намагається знайти психологічної підтримки у молодих людей, яких прийшла рятувати і знешкоджувати... Та поступово відчиняється прикордонна «клітка», звучить музика групи «Назарет», і свобода стає ключовим поняттям у цій дивакуватій прикордонній історії.