Секрет «мужньої розкладайки»

«День» продовжує знайомити з музейними раритетами. Сьогодні це — чоловіча ширма для переодягання, виготовлена в Англії у кінці XIX — на початку XX століття. Зберігається цей цікавий і, погодьтеся, досить незвичний експонат у постійній експозиції Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (проспект Свободи, 15). А розповів про нього «Дню» завідувач сектору експозиції МЕХП Андрій КОЛОТАЙ.

«Доволі проста на вигляд річ, витончена і зроблена з неабияким смаком, була дуже популярна як різновид художніх меблів», — каже наш екскурсовод. І додає, що ширми чітко поділялися на жіночі й чоловічі. «У чоловічої, так, як у нашому випадку, завжди була прозорою верхня частина, а у жіночої верх був обов’язково закритим», — пояснює Андрій Колотай. І додає, що ширми були неймовірно різними — наприклад, різнокольоровими. Або зробленими на кшталт східних.

Принагідно Андрій Колотай згадує фільм «Анна Кареніна» Сергія Соловйова, де головну роль виконувала екс-дружина російського режисера Тетяна Друбич, а переодягалася вона чомусь за чоловічою ширмою. Такий-от казус.

У верхній частині паравана зі збірки МЕХП — грановане скло, що складається з невеликих квадратних модулів. Для пишності стінки ширми прикрашені гравюрами з картин відомої німецької художниці, представниці епохи класицизму Ангеліки Кауфман (1741 — 1807), яка, згідно з модою тих часів, зображувала на своїх картинах вишуканих красунь у вигляді пастушок на лоні природи або у затишних будуарах. Часто це були біблійні сюжети. Відома також тим, що була однією з засновниць Королівської школи мистецтв і брала участь у розписі собору Святого Павла. «Ангеліка Кауфман — єдина жінка, який було дозволено копіювати твори визначних майстрів у Міланській галереї, а це — неабияке визнання», — зазначає Андрій Колотай. І підсумовує: «Наша пам’ятка захоплює своєю вишуканістю, водночас — простотою і лаконізмом. У ній поєднані дві складові: художнє меблярство і неперевершене мистецтво графічних творів відомого митця».

Успадкував Музей етнографії цей раритет від свого попередника — Міського промислового музею, заснованого 1874 року.

Після екскурсії роблю власну розвідку. Відразу ж зазначу, що слово «ширма» походить з німецької мови (Schirm) й може перекладатися як щит, дашок, абажур, парасолька, захист.

Батьківщина ширми — Китай. А давні китайці вірили, що ширма стає на перешкоді злим духам, тому й ставили перед входом до житла. Користувалися схожими на ширму конструкціями ще до нашої ери. Вигляду сучасної перегородка набула у VII столітті. Приблизно за 100 років поширилася у Японії. Згодом потрапила й до Індії.

Цікаво, що ставили паравани не тільки у житлових приміщеннях, а й поза ними. Наприклад, у садах — як захист від сонця та вітру. Також — у храмах.

До Європи перші ширми прибули на початку ХVIIІ століття, а дякувати за європеїзацію «малої архітектурної форми» маємо Людовику XIV. На підтвердження цього факту — збірка з кількох десятків розписних ширм та екранів, що зберігаються у Версалі, і це — подарунок Королю-сонцю від китайського імператора.

Користуємося ширмою донині. Можливо, не так часто, як у 1930—1970-ті роки, а в той час вона виконувала роль суто перегородки, для зонування, а особливо за умов проживання в одній кімнаті кількох родин.

Тепер розкладайку здебільшого використовують для прикрашання чи оновлення інтер’єру. Ціна питання залежить суто від вмісту гаманця і, звісно ж, фантазії потенційного власника.

Здебільшого ширми дерев’яні. Типове заповнення — папір, тканина або шкіра. Але зроблять вам на замовлення й значно дорожчу — ковану перегородку. Можуть виконати (або привезти з Малайзії) й так званий повітряний варіант — плетений (як правило, з тропічного ротанга). Ну, це якщо ви, припустимо, прихильник колоніального стилю (або кантрі). А поціновувачів стилю арт нуво (модерну) мали б зацікавити ширми з заповненням з вітражів.

Одне слово — кожному своє.

Для мене ж найприйнятніша музейна, раритетна.