Щастя перевернулося

СПЛАТИ ПОДАТКИ І СВЯТКУЙ СПОКІЙНО

Отже, прелюдія новорічних свят починається на 8-й день останнього місяця ла. У цей день готують «кашу восьмого дня ла». В ідеалі для її приготування використовували більш як двадцять компонентів: крупи різних злаків (але не борошно), спеціальний «старий рис», що довго зберігався в коморі, фініки, каштани, мигдаль, боби, квасолю, сливи, кедрові і волоські горіхи, кавунове насіння, горох, зерна водяної лілії тощо. Готову кашу пропонували духам предків, пригощали родичів і друзів. Чашки з кашею, приготовлені як подарунок, прикрашалися фігуркою лева з головою з волоського горіха, тулубом з глоду, лапами зі стебел лотоса, кігтями з кавунового насіння і з мечем з кореня лотоса в лапах.

Інший передноворічний звичай суворіший. Належало розплатитися з усіма боргами, що накопичилися за цілий рік. Кредитори вживали всіх засобів, щоб повернути позичене, наприклад, залишалися ночувати в оселі боржника. Іноді доходило до фізичної розправи. Тому боржникам, які не могли «врятувати обличчя», доводилося переховуватися далеко від дому або ж у місцевому храмі, позбавляючись можливості зустріти Новий рік у колі сім’ї. В імператорському Китаї в новорічні канікули на цілий місяць закривалися державні канцелярії й установи, припинялися заняття в школах.

Дні, що залишилися до Нового року, були сповнені напруженої й копіткої підготовки до його зустрічі. Оскільки звичай забороняв різати що-небудь або обробляти на кухні в перші дні Нового року, в кожному будинку заготовлювали обрядові страви про запас. Цей час був найкращим для генерального прибирання оселі. Для цього єдиний раз за рік зсували важкі меблі й вимітали з приміщення все сміття. І, звісно, прикрашали дім. Екзотичний для нас фен-шуй (мистецтво облаштування оселі) для китайців — звична частина побуту.

Передусім оновлювали парні написи, що прикрашали вхід до кожного будинку, й лавку — чуньлянь. Це заклинання на дощечках з персикового дерева у формі ромба, на яких накреслено ієрогліфи з позитивним значенням. Причому ієрогліф «щастя» вішали догори низом. Річ у тім, що китайською «щастя перевернулося» звучить так само, як і «щастя прийшло».

З плином часу новорічні написи на дверях будинків втратили зв’язок з фольклорно-магічною традицією й перетворилися на звичайні побажання щастя й успіху в новому році. Вони писалися скорописом (для «прискорення» настання весни), неодмінно на червоному папері, а в сім’ях, де дотримувалися трауру, — на блакитному або білому. Наприклад, бажали «Нехай будуть у домі п’ять видів щастя» (якими зазвичай вважалися довголіття, щастя, плодючість, пошана, багатство).

Обов’язково вішали картинки «зі значенням». У нас вони також набувають популярності, тому варто нагадати їхнє значення. Наприклад, зображення веселого хлопчика виражає побажання чоловічого потомства та сімейної єдності, а яскраві малюнки квітів — нев’янучої свіжості життя. Однак значна частина щасливих символів була розроблена за принципом фонетичної схожості слів. Наприклад, кажан відповідав щастю, оскільки в китайській мові ці слова є омонімами. Так само олень символізував на картинках службові нагороди, ваза — безтурботність, сідло — спокій, риба — достаток, причому особливою популярністю користувалися зображення золотої рибки й коропа, що означали «прибуток і достаток».

Будинки обов’язково прикрашали оливові ліхтарі, нерідко зі «щасливими» єрогліфами, накресленими на них. Ліхтарі грали подвійну роль: спочатку вони були втіленням благородної сили світла, що розганяло темні сили. Згодом їх почали сприймати насамперед як новорічні прикраси.

Обов’язковим супроводом кожної новорічної церемонії були оглушливі вибухи хлопавок і ракет. Предками сучасних хлопавок були звичайні стовбури бамбука, який, коли горить, із тріском лускає. Вони мали відлякувати в новорічну ніч гірських демонів. У Китаї вірили, що бахкання хлопавок не лише відганяє злих духів, а й приваблює добрі божества. І, звісно, гучний нічний фейєрверк робив свято яскравим і дуже гарним (примітно, що останніми роками в багатьох китайських містах цю забаву заборонили через травмонебезпеку й шумове забруднення міст).

У переддень Нового року не забували про гадання. Найпоширенішим було «ворожіння по вогнищу»: глек з водою ставили на вогнище й кидали в нього паличку. Коли паличка припиняла обертатися у воді, той, хто гадав, виходив на вулицю і йшов у тому напрямку, куди вона вказувала, прислухаючись до слів перших зустрічних перехожих. Добрі слова були ознакою щастя й навпаки.

ЗУСТРІЧ БОГІВ

Новий рік у Китаї — свято суто сімейне, й кожен китаєць прагнув провести його в колі рідних. Увечері останнього дня року кожна сім’я в повному складі збиралася на святкову вечерю. Страви спочатку підносили духам предків. Важливо було вибачити один одному старі образи. Після вечері ніхто не лягав спати, щоб не прогавити своє майбутнє щастя. Нічні пильнування на Новий рік так і називалися: «оберігати рік».

У новорічну ніч виконували цілу серію релігійних обрядів. Спочатку треба було подякувати богам і предкам за заступництво минулого року. Потім у визначену гороскопами «щасливу» годину належало виконати ритуал жертвоприношення всім божествам Неба й Землі. Це знаменувало «зустріч» богів, які сходили на землю в новорічну ніч. Жінки до участі в обряді не допускалися.

Для більшої певності до богів зверталися не лише з усним, а й з письмовим проханням. Для цього спалювали спеціальну «доповідну записку» в конверті, на якому був зазначений адресат. Такі «доповідні записки» завчасно купували в сусідньому храмі. Найпоширеніше побажання — блаженства в буддійському раю Чистої землі.

Після закінчення обрядів новорічної ночі можна було лягти відпочити, але ненадовго. У перший день року всі вставали рано. «Якщо рано встанеш на Новий рік, то й розбагатієш рано», — говорили в народі. У перший ранок року належало вшанувати богів багатства, радості, щастя й знатності.

Меню Нового року також має особливе значення. Головною стравою, принаймні в Північному Китаї, були напівкруглі пельмені з начинкою з дрібно нарубленої свинини, заправленої капустою й цибулею. Народні повір’я пов’язували з пельменями найпоширеніші побажання щасливого потомства та матеріального благополуччя. За звичаєм пельменями наїдалися донесхочу — заняття дуже приємне, бо в більшості китайських сімей м’ясо було великою рідкістю.

А на солодке в усьому Китаї на Новий рік їли спеціальне тістечно няньгао, яке готували на парі з клейкого рису й проса, додаючи цукру. Воно символізувало побажання успіху в новому році, оскільки слово «тістечко» в цьому випадку було омонімом слова «високий». Запивали «зимовим вином» — персиковим відваром і вином, настояним на перці, глиці кипариса або сливовому цвіті. Вважалося, що цей напій подовжує життя й оберігає.

У перші дні року кожному доводилося ретельно стежити за своєю мовою. Заборонялося сваритися й промовляти всілякі слова з «неприємним» значенням, згадувати смерть, демонів і цілу низку тварин — лисицю, дракона, тигра, змію, слона. Вважалося, що від дотримання табу в цей день залежить щастя всього року.

ЛІХТАРІ ІЗ ЗАГАДКОЮ

На 15-й день місячного місяця відзначають свято Ліхтарів. У давньому Китаї це було офіційне свято Приходу весни, яке й завершувало новорічні святкування. Головним обряд — ритуальне роздирання «весняного бика». У давнину для цього використовували справжніх биків, а пізніше просто глиняні скульптури й паперові макети тварини. Під час церемонії фігурку бика розбивали або розривали, а правитель дарував її учасникам гроші. З цього дня чиновники перевдягалися в літню форму одягу, незалежно від погоди.

Але свято Ліхтарів — це передусім нічна ілюмінація. Оливові світильники всіляких форм і кольорів висіли біля кожного будинку, кожної крамниці, кожного храму. У період правління династії Хань (III ст. до н. е. — III ст. н. е.) ними супроводжувалося офіційне поклоніння Полярній зірці, що символізувала Велику єдність — верховне начало світу. А масове нічне гуляння, що нагадує європейський карнавал, увійшло в традицію з VI століття.

Вогники ліхтариків присвячувалися богам (яких благали дати багатий урожай) і душам померлих. Китайці вірили, що лампадки та ліхтарі, засвічені на перший повний місяць року, допомагають безпритульним душам знайти дорогу в пекло.

Усім були доступні театральні дійства при храмах або просто на вулицях. Двері будинків були відчинені для всіх гостей. Звичайною домашньою забавкою було розгадування різних загадок на кмітливість і дотепність. Освічені люди вивішували біля воріт будинків ліхтарі з написаними на них загадками, що містили алюзії за мотивами класичних творів китайської літератури.

Ліхтарі й зараз в Китаї є предметами естетичної насолоди, й деякі з них можуть будь- кого вразити своєю витіюватою фантазією й тонким художнім смаком. Наприклад, ліхтарі, що мали вигляд фантастичних і реальних звірів — баранів з киваючими головами, верблюдів, мавп, зайців левів, драконів, ліхтарі у формі крабів з рухомими клішнями, птахів, кораблів, риб, ваз, акваріумів; ліхтарі, що зображали популярні божества; ліхтарі-кулі які можна було котити по землі. Загальну увагу привертали ліхтарі — паперові циліндри, що оберталися від тепла свічки всередині них. На таких ліхтарях красувалися зображення коней на скаку, човнів з пасажирами, півня, що клює зерно, граючих дітей (за виданням «Календарні звичаї й обряди народів Східної Азії. Новий рік»).

І, звісно, в жодному місті й навіть селі не обходилися без фейєрверків, запусків повітряних зміїв, велелюдних процесій і театралізованих дійств. Напевно, всі чули про колоритний танець дракона і танці левів. Були й простіші вистави. Групи самодіяльних акторів на ходулях, наряджених рибалками, дроворубами, ченцями, красунями, молодиками, показували немудровані трюки й побутові сценки. Діти ходили від оселі до оселі й розігрували короткі театрализовані дійства, що поєднували пантоміму, спів і елементи акробатки. Чим не наші колядники!

Висловлюємо вдячність за допомогу в підготовці матеріалу Надзвичайному й Повноважному Послу Китайської Народної Республіки в Україні пану Яо Пейшену і другому секретарю посольства пані Ван Мінь.