Що приховують ювілеї та круглі дати?

Цього року Сорочинський ярмарок відзначав водночас кілька ювілеїв: 20-річчя Незалежності України, 180 років із моменту публікації Гоголівської повісті «Сорочинський ярмарок» та 45 років із часу відновлення роботи ярмарку після більш як 40-річної перерви. Гостей у легендарному полтавському селищі було значно більше, ніж зазвичай. Зокрема, на відкриття найбільшого торжища країни прибуло 40 керівників офіційних делегацій та дипломати із 16 країн світу. Газета «День» також побувала в Сорочинцях — зі своєю «Бібліотекою «Україна Incognita» й свіжим п’ятничним випуском.

Історія Сорочинського ярмарку — давня. Починалося все так: щороку наприкінці літа селяни присвячували кілька вихідних днів тому, щоб розпродати свій врожай і зробити необхідні для господарства закупки. Ярмарку чекали як свята. На ярмаркових площах завжди лунала весела музика, влаштовувалися ігрища, чутно було людський гомін та народні пісні. Ярмаркові традиції увічнили у своїх творах Микола Гоголь, Григорій Квітка-Основ’яненко, Остап Вишня, Михайло Стельмах. І досі слово «ярмарок» асоціюється з дотепами, фольклором і цікавими бувальщинами.

Сьогодні ярмаркова площа в Сорочинцях становить понад 16 га. Особливо цікава частина, стилізована під українське село. Тут свою продукцію виставляють народні майстри з Опішні, Петриківки, Космача та інших місць України, що асоціюються найперше з традиціями народних промислів. Тут розхвалюють свій товар, проводять майстер-класи, пропонують перехожим приміряти вишиванки.

Валентина Миколаївна Бужин, майстриня з Миргорода, вже 31 рік поспіль везе на ярмарок солом’яні брилі. Протягом цілого дня майстриня не лише торгувала, а й плела традиційні головні убори. До речі, на плетіння одного бриля, як розповіла Валентина Миколаївна, вона витрачає близько трьох-чотирьох днів. Хоча насправді процес триває ще довше, адже бриль починається з посіву зерна, з колоска, який майстриня зрізає вручну серпом. Коштує такий аксесуар недешево, багато хто не розуміє доцільності такої покупки, але Валентина Миколаївна каже, що має не один десяток постійних клієнтів.

Останніми роками на Сорочинський ярмарок вчащає керівництво країни. Тоді народні майстри — головні герої дійства — опиняються на другому плані. Принаймні для ЗМІ. Але пильне око з легкістю знаходить серед ярмаркової юрби по-справжньому цікавих та цінних персонажів.

Євген Олександрович Жаворонков, керівник ансамблю «Чумацький шлях» (м. Запоріжжя), минулого року став володарем гран-прі Сорочинського ярмарку. Цього року пан Євген приїхав на ярмарок сам. Викладач музики активно популяризує українські народні інструменти. Задля цієї благородної мети Євген Олександрович грає не лише на сцені, а й просто на вулицях — задля задоволення перехожих. Досвідчений музикант розповідає про народні інструменти: сопілку, окарини, дводенцівки... «Будь-який ярмарок — це свято музики. А штучні записи, які сьогодні лунають із численних кафе та промислових палаток, не створюють атмосфери справжнього свята. Справжній ярмарок зі справжніми музиками покликані збагатити людину не лише матеріально, а й духовно. Пишаюсь, коли бачу молодих музикантів-ентузіастів, які опановують українські музичні інструменти», — каже Євген Олександрович.

Щоправда, не всі народні майстри можуть дозволити собі розкіш поторгувати на Сорочинському ярмарку — через недешеву вартість оренди місця. Тому були серед них і ті, хто розкладав свій крам поза ярмарковою площею. А майстри, які купували собі місця, змушені були підвищувати ціни, щоб компенсувати високі внески за участь. На жаль, атмосфера свята, що завжди була притаманна Сорочинцям, не збігається із зовсім невеселим станом справ у сфері народних промислів, які витісняє ширужиток виробництва інших країн. А мішура ювілеїв і круглих дат цю проблему не приховує, а тільки робить виразнішою.