Скромна сила традиції

Відома істина про нове як добре забуте старе особливо добре підтверджується свіжими релізами музичного ринку, вірніше, тієї його ніші, де тиражі невеликі, реклама — не надто нав’язлива, а публіка — вдумлива.

Так, найцікавіший лейбл «Довгі руки» (Москва) випустив новий альбом відомого російського композитора Володимира Мартинова «Войдите!» Всі композиції цього збірника, виконані ансамблем «Opus posth», керованим уродженкою України, скрипачкою Тетяною Грінденко (інтерв’ю з нею «День» публікував минулого року), є відсиланнями до тих чи інших традицій. Так, шестичастинна п’єса, яка дала назву всьому альбому — свого роду елегійний роздум на тему біблійного, християнського подвижництва. Експресивний «Осінній бал ельфів», у свою чергу, захоплений стихією романтизму, тим чарівним часом, коли в операх і симфоніях оживали сни літньої ночі, і чарівні істоти несли безсмертні мелодії на своїх легесеньких крилах. «Послеполуденный оттдых Баха», завершальний альбом — і зовсім безприкладна спроба реконструкції життя генія в музиці. Для цієї п’єси Мартинов використав розповіді про пустощі, які чинять над Бахом його діти. Кожного разу, коли композитор після обіду занурювався у сон, хтось з його численних нащадків підкрадався до клавесина і програвав кадансовий оборот, не завершуючи тоніку. Незакінченість породжувала у свідомості Баха безліч варіантів розв’язань. Щоб заспокоїти цей свого роду композиторський свербіж, Баху доводилося підійматися, підходити до клавесина і завершувати оборот, після чого можна було знову йти відпочивати. Але незабаром інший пустун підкрадався до клавесина, і все починалося знову. Так будувався свого роду музичний потік між сном і дійсністю, і «Послеполуденный оттдых» — це якраз спроба його реконструкції, як мінімум — вельми дотепний.

В Україні, на щастя, традиціоналістські дослідження принаймні в галузі фольклору проводяться вже не окремими ентузіастами, а організаціями. Мультимедійний проект «Барви», який нещодавно стартував, здійснюють і громадська організація «Арт-екзистенція», і українська експериментальна лабораторія фольклору, і художнє агентство «Арт Велес». Почин досить масштабний — планується видання цілої серії компакт-дисків, що представляють український музичний фольклор практично всіх регіонів України, ремастеринг архівних записів, етнографічні експедиції. Один із первістків проекту — альбом Миколи Будника «Гей, на Чорному морі». Будник — безумовно, жива легенда кобзарського мистецтва. На диску зібрано найвідоміші думи, як народні, як і в авторській обробці. І це не просто народницький «оживляж», а особисте сприйняття давнього жанру сучасним майстром. Будник вкладає у виконувані ним давні кобзарські сюжети свою неповторну інтонацію, примушуючи звучати їх по-справжньому хвилююче.

Нарешті, важко обійти увагою і новинку музичного самвидаву, що цього разу тяжіє до іншої гілки традиції — афро-американської. Альбом Олександра Волгіна «Отчет эксгуматора», що вийшов у Москві на касетах і, надто обмеженим тиражем, на компакт-дисках, — особливий, по-слов’янському душевний варіант старого доброго блюзу. Відлякуюча назва — швидше, знак чорного гумору, до якого схильний автор диска, російсько-український блюзмен, талановитий поет, співак і гітарист. Десяток балад — свого роду «звіти» героя, що перебуває з реальністю в так же напружених, як і творчих відносинах. Як було сказано в культовому фільмі «Перехрестя», блюз — це коли гарній людині погано. В музиці Волгіна «погано» і «добре» — швидше, різні сторони однієї і тієї ж філософії, що дозволяє, як не дивно, виходити з усіх можливих буттєвих колотнеч, включаючи народження і смерть.

Така скромна сила традиції. Їй воістину підвладні роки і стилі. Можливо, і століття, що настало, буде саме століттям традиції — відродженої і зухвало прекрасної.