Спроба № 4... Підняти з колін вiтчизняне книговидання.

Безхребетна національна «багатовекторність» наразі змінилася тихою декларативною ходою у керунку Європи, де, на диво, перебуваємо весь час географічно. У зв’язку з цим доводиться повсякчас щось законодавчо підкориговувати та ще частіше доводити нетямущим єврокомісарам про нашу стра шну (Сизифову?) працю і неабиякі її результати. Із 1995 року Україна є повноправним членом Ради Європи. Тут хотілося б навести невеличкий витяг із Резолюції Варшавської конференції Ради Європи (1996 рік) «Законодавство у світі книг». Отже: «Рекомендувати країнам-членам Ради Європи при вирішенні питань, пов’язаних із оподаткуванням книги, враховувати її двояку природу, маючи на увазі, що вона, книга, у першу чергу є явищем культури і лише у другу — предметом матеріального виробництва»... Постає закономірне запитання: а як в Україні розглядається книга — як «явище культури» чи «предмет матеріального виробництва»? Зважаючи на те, що традиційно розуміється під філософсько-побутовою категорією «об’єктивна реальність», швидше за все, ні те, ні інше! Ну про яке ж явище національної культури може йтися, коли врахувати кількість найменувань, тиражі, поліграфічну якість, актуальність, мовний фактор? Аргументом у частині ринкового розуміння слова «продукт» виступає залізобетонне «ціна».

Видавничо-поліграфічна база України забезпечувала вихід 40% тиражів усієї видавничої продукції колишнього СРСР. Сьогодні асортимент книг, що реалізовується у нашій державі, на 90% за назвами та 75% за тиражами є російського походження. Маємо дякувати Росії, яка погамовує нашу книжкову спрагу та сяк- так підтримує наш сучасний культурний рівень, звісно, у фарватері власних пріоритетів. Не забуваймо також, що тільки із 1996 року споживачі України сплатили російським видавцям понад півмільярда(!) доларів США (скільки там складає наш річний бюджет?)... З-поміж європейських держав в Україні на книгу накладено найвищі податки. У 11 країнах світу податок на додану вартість не стягується взагалі, а в державах Європейського Союзу він складає 3-5%.

Заради справедливості необхідно відзначити, що наші парламентарії вже кілька разів зверталися до теми книговидання. Перша спроба датується далеким жовтнем 1994 року — триразове голосування дало нульовий результат. У 1997 році була прийнята стаття, яка фактично не працює. У травні минулого року Верховна Рада знов кинула свій погляд на книжку і навіть прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування». Але його кінцева редакція чомусь мало нагадувала первісний варіант... Хоча навіть у такому обрізаному вигляді він мав певний ефект: тільки за півріччя дії закону у 2001 році, порівняно із 1999 та 2000 роками, випуск книг та різноманітних видань збільшився відповідно на 2993 та 4418 назви, а річний тираж відповідно на 6,5 млн. та 27,8 млн. примірників. Водночас спостерігалося і здешевлення виробленої продукції: у 2000 році вартість одного аркуше-відбитка складала 0,93 грн., а у 2001 році — 0,81 грн. Інформація для тих, хто основним аргументом «проти» прийняття податкових пільг для книговидавців наводить імовірність зменшення надходжень до бюджету: за даними Державної податкової адміністрації України надання пільг видавництвам у 2001 році по сплаті податку на прибуток не призвело до зменшення нарахувань із податку на прибуток порівняно із 2000 роком, коли не діяла пільга. Ці суми складали: у 2000 році — 45,3 млн. гривень, у 2001 — 45,4 млн. гривень, за перший квартал 2002 — 13,5 млн. гривень. Вивільнені кошти, згідно постанови, були спрямовані на поліпшення матеріально- технічної бази видавництв. Результат не забарився. Вартість основних засобів по видавництвах, що входять до сфери функціонального управління Держкомінформу, за 2000 рік склала 3,6 млн. грн., за 2001 рік — 5,1 млн. грн., а тільки за перше півріччя 2002 року — 5,3 млн. грн. Дія закону не стосується поліграфічних підприємств та книготорговельних організацій... Це сухі цифри, які переконливо доводять, що книга не може бути збитковою для держави, що у неї нічого не треба вкладати із бюджету (субсидії, «допомога», яка рідко доходить за адресою, тощо) — просто не треба заважати розвиватися їй природним чином. Так, як це практикується в усіх цивілізованих спільнотах. Окрім цифр, згадаймо і про духовну функцію книги в суспільстві, яку важко виміряти грошовими знаками (див. Варшавську резолюцію).

Нарешті, маємо чергову спробу. Полягає вона у розробці кількох проектів Закону «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». Усі вони були розглянуті на «круглому столі», організованому Громадською Радою, який провів голова Громадської експертної ради з питань законодавства Степан Гавриш. З-поміж запрошених: голова Держкомінформу Іван Чиж, народні депутати Павло Мовчан, Олег Царьов та Олександр Турчинов, який засідання проігнорував. Кожен з них презентував власний проект закону. Фаворитом серед них вважається проект, представлений Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, який уже був розглянутий та погоджений без зауважень з численними інстанціями: Мінюстом, Держмитслужбою, Мінекономіки, Мінфіном та Податковою адміністрацією... Кабінет Міністрів — за підписом прем’єр-міністра Анатолія Кінаха — в установленому порядку вносить проект закону на розгляд Верховної Ради, визначивши його як «першочерговий». Доповідачем з цього питання на засіданні ВР визначено Івана Чижа.

Вельми цікавим на обговоренні проектів видався аргумент на користь вчасності й актуальності прийняття відповідного закону, що його привів голова Держкомінформу. Так от, «останнім рубежем» на шляху подолання інертності стало придбання І. Чижем на книжковому ринку двох чудово виданих дитячих книжечок. Погортавши їх, покупець з’ясував, що видані вони... у Росії та Білорусі. У реквізитах книг також було зазначено, що видання здійснено на пільговій основі. Постало закономірне питання: «А чому нашим дітям?..» Залишається тільки побажати, щоб вітчизняні чиновники частіше ходили на ринки та до крамниць і власноруч перемацували те, що пропонується пересічним громадянам і споживається ними. Можливо, таким чином і законодавство мимоволі підрихтується?

Пропонований Держкомінформом проект передбачає суттєві пільги на увесь ланцюг книгопродукування на період з 1 січня 2003 року до 1 січня 2008 року. Від сплати мита звільняються папір, картон, целюлоза, як сировина для їхнього виробництва, оргтехніка, витратні матеріали тощо, які не виробляються в Україні і ввозяться на нашу територію для використання у видавничій діяльності. Також на цей же термін передбачено тимчасове звільнення від оподаткування прибутку видавництв та підприємств поліграфії, отриманого від видавничої діяльності та розповсюдження кни жкової продукції (крім видань рекламного та еротичного характеру). Вивільнені кошти необхідно буде спрямувати на переоснащення технічної бази і запровадження новітніх технологій. Розрахунки, за словами І. Чижа, доводять, що «економічних втрат фактично не буде». У разі прийняття закону передбачається зростання загального тиражу книг до 150 млн. екземплярів на рік; проти сьогоднішніх близько 50 млн. У такому випадку ми майже наблизимося до показників Росії — 3 — 4 книжки в рік на одного громадянина. А враховуючи нестримну тенденцію до скорочення кількості населення країни, можна обійтися і без слова «майже».

Єдине, що викликає занепокоєння ініціаторів зміни податкової погоди, це чотири варіанти проектів майбутнього закону. За словами досвідчених парламентських бійців, «якщо є чотири — не пройде ні один...» Банальна, але дуже дієва технологія розтягування уваги та взаємоторпедування. При всій повазі до працездатності народних обранців, існують такі ж поважні сумніви щодо того, чи будуть вони читати аж чотири проекти, що стосуються якоїсь там книжки («ми вже одну читали...»). А тим часом у 2002 році в Україні за назвами видано більше книжок, ніж у аналогічний період минулого року. От тільки за тиражами — на 10 млн. менше! Завбачливі видавці формують запас на наступний рік, коли маленькі пільги остаточно відімруть, а великі — ой, чи ж будуть?