Стильний прорив

Проте. Почалося все ще раніше. А саме десять років тому, коли сталися дві події, що вплинули й багато в чому визначили розвиток перукарської справи в Україні. Перше — поява на вітчизняному ринку фірми «Велла — Україна» — постійного й серйозного партнера багатьох провідних салонів країни. Тоді ж, десять років тому, Спілка перукарів України провела перший фестиваль перукарського мистецтва «Світ краси», який став трампліном для майбутнього підкорення модних подіумів. Найсвіжіший і найзначніший результат — 2004 року з Мілана з чемпіонату світу з перукарського мистецтва (а вони проводяться, як і всі чемпіонати такого рівня, раз на чотири роки) Україна привезла два золота, два срібла, одну бронзу й безліч призів практично в усіх категоріях. Ці два ювілеї й зібралися відзначити у вузькому професійному колі провідні перукарі України в п’ятницю в «Київ Експо Плазі» після закінчення роботи міжнародної виставки «Б’юті салон» і 10-го фестивалю «Світ краси». Подарунок з такої нагоди їм піднесли їхні ж колеги — члени української секції всесвітньої організації «Інтеркуаффюр», яка вже 80 років об’єднує перукарську еліту провідних країн світу, влаштувавши шикарний і дуже різноманітний показ. І хоча кожний із учасників представляв лише три моделі, але все разом вилилося у справжній феєрверк фантазії, веселощів і, звісно, найвищого рівня виконання.

Та й, власне, членам «Інтеркуаффюру» було що святкувати. Рівно п’ять років тому 14 вітчизняних дизайнерів першими з республік колишнього СРСР вступили до цієї престижної організації, яка вже вісім десятиліть диктує світову моду зачісок і стилю, створює й визначає ті самі бренди, які беруть на озброєння перукарі в усіх країнах.

Створення української секції п’ять років тому можна сприйняти як певний аванс молодим дизайнерам молодої країни. Але наші майстри не збиралися задовольнятися роллю вдячних учнів. «Члени «Інтеркуаффюр Україна» довели головне — що наш національний творчий продукт (колекції, майстер-класи, шоу, навчальні програми, альтернативні конкурси і т. д.) може істотно впливати на розвиток міжнародної моди. У нас є модні перукарі-стилісти. Україна — модна країна», — заявляє перший і постійний президент української секції та директор Моди країн Східної Європи «Інтеркуаффюр» В’ячеслав Дюденко. Тут можна було б додати, що в цій організації є секція, що нараховує по 200 — 300 членів (у США — взагалі 500). У них і внески більші, ну й, відповідно, є деякі, нехай і негласні, привілеї. Утім доки це не стосується справжнього таланту й креативності. Вибір завжди на користь останніх. Ось тому дві людини з нечисленної (сьогодні — 17 членів) української секції двічі брали участь у створенні всесвітніх колекцій (це крім участі в показовому шоу). Про цю їхню роботу — самого В’ячеслава Дюденка та арт-директора національної секції Наталі Балабанової — «День» свого часу розповідав. І, до речі, не лише про успіх українських дизайнерів, а й про те, що на батьківщині він пройшов майже непоміченим, і про те, що В’ячеслав і Наталка як їздили, так і продовжують їздити за кордон за свій рахунок і самі фінансують реалізацію цих проектів. «Хоча ми, — підкреслює Балабанова, — представляємо не власні бренди, а Україну...»

Проте сьогодні у професійному світі імена українських дизайнерів і так добре відомі. Наприклад, у секції існує свій власний «Оскар», який отримують за особливі досягнення в перукарському мистецтві у власній країні. Таку нагороду — «Особистість року» — 2002 року в Парижі отримала Наталка. А 2004 року в Токіо на всесвітньому конгресі «Інтеркуаффюр Мондіаль» В’ячеслав був нагороджений званням «Лицар ордену Шевальє». До речі, там же, на конгресі в Токіо, колекцію, над якою працювала Балабанова, виділили особливо, а всім учасникам присвоїли звання «Творець моди»... «Цього року восени наша команда виступатиме в Парижі на «Перформансі» зі своїм шоу-показом, — говорить Наталка. — Готуємося...»

Готуємося — легко сказати. Адже в кожного члена секції є свої професійні будні: салони, клієнти, майстер-класи, створення нових фотоколекцій... Коли вони все встигають, як вони це вигадують?.. Чи допомагає хтось — скажімо, держава — таким людям, як вона? Наталка делікатно ухилилася від відповіді: «Я — людина самодостатня. Не розумію людей, які тільки можуть скаржитися на життя, на уряд, на податки... Якщо дуже багато працювати, то можна досягти будь-якої мети. Щоправда, працювати я люблю...» Мені здалося, що Наталка хотіла додати: головне, щоб не заважали...