Синдром хронічної втоми

Як часто можна почути: «Я не маю сили, я змучився, втомився...». Що це? Масові скарги невдоволених, змучених життям людей, загальна ознака нездатності сучасного покоління, яке внаслідок соціально-економічних негараздів втомилося по світі ходити? Як долати той стан, який медики діагностують як синдром хронічної втоми? На ці й не тільки ці запитання відповідає доцент кафедри психіатрії та психотерапії Львівського медичного університету Надія Іванівна ДОЛІШНЯ.

***

— Ще кілька десятків років тому такого захворювання лікарі не діагностували, тобто хвороби «синдром хронічної втоми» ніби не було, — розповідає Надія Іванівна. — Цей стан описували під різними назвами — неврастенія, невроз тощо. І тільки 1984 року американський психіатр Ллойд уперше описав це як синдром хронічної втоми. Спочатку захворювання просто констатували як певний стан, що полягає у підвищеній втомлюваності, поганому настрої, зниженому імунітеті, зниженні реактивності, надмірній дратівливості, поганому сні, зниженні розумової працездатності, втраті пам’яті. Причини захворювання шукали у стані організму. Одні пов’язували це з якимись інфекціями, котрі ніби «дрімають» в організмі та виявляють себе в тому, що емоційно виснажують людину; інші вважали, що це є результатом зниженого імунітету, і лише в останні роки почали вивчати психологічні ситуації, котрі мають відношення до виникнення цього синдрому.

— Чи всі можуть наразитися на цей синдром?

— Ні. Переважно хронічну втому мають люди, які працюють викладачами, лікарями, керівниками, тобто ті, хто часто себе стверджує за рахунок боротьби зі слабкими сторонами тих, з ким працює.

— Якщо я правильно вас зрозуміла, представники перелічених вище професій віддають у «чужі руки» занадто багато емоцій, власної енергії, натомість часто не дістаючи нічого...

— Правильно. Але чому вони віддають так багато енергії? Чому людина не може собі сказати: «Я це можу, а цього, з незалежних від мене причин, — не можу»? Чому людина визнає в собі тільки силу, а не хоче усвідомити своєї слабкості? Втома набувається за рахунок нереальної оцінки власних можливостей — коли є неправильна уява про свої переваги і недоліки. Саме тоді ми користуємося не реальною, а уявною силою. А де її взяти? Це приблизно так, як акумулятор, що нормально працює, коли він добре заряджений. Людина теж повинна черпати десь сили. Коли вона їх тільки віддає, а не має звідки поповнити, тоді й виникає синдром хронічної втоми.

— Чи наражаються на синдром хронічної втоми люди, які щодня виконують просту фізичну роботу?

— Різниця між втомою від простої фізичної роботи і синдромом хронічної втоми в тому, що фізична (м’язова, тілесна) втома — це реальне навантаження, яке людина відчуває після роботи, і тоді, щоб зняти це навантаження і втому, достатньо просто, наприклад, прилягти відпочити, і втома мине. Синдром хронічної втоми настає внаслідок вираженого емоційного виснаження, пов’язаного з нереальним вкладанням емоцій у ту чи іншу працю, перебільшеним від самого початку. Тобто тих емоцій нема, ми буквально витягаємо їх із себе (є такий вираз «тягнути з себе жили»), щоб примусити когось щось робити. Нерідко синдром хронічної втоми набувають батьки, виховуючи неслухняних дітей. І на тлі первинної емоційної втоми розвиваються втома інтелектуальна, м’язова, тілесна тощо. Ще один приклад. Часто нам доводиться багато інтелектуально працювати — припустімо, пишемо книжку чи готуємося до захисту дисертації. У процесі роботи, без сумніву, змучуємося. Але якщо робота йде щоденно, поступово, коли людина реально може собі уявити, що вона кожен день конкретно здатна зробити, вона роботою цією дуже не переймається, емоційно не виснажується, отож не наражається на синдром хронічної втоми.

— Чи має синдром хронічної втоми так звану сезонність?

— Ні, синдром прив’язки до пори року не має.

— Скільки ж може тривати захворювання?

— Місяцями. І як наслідок — втома може потім узагалі не минати. І медикаментозне лікування у таких випадках мало чим допомагає.

— Чим небезпечний синдром хронічної втоми?

— Тим, що може спровокувати глибоку депресію, різноманітні тілесні захворювання — вже як нашарування, тобто починає боліти серце, може з’явитися виразка шлунка, починає хибити печінка тощо.

— Якщо я запідозрила в себе синдром хронічної втоми, то до якого лікаря маю звернутися?

— Найперше, що треба зробити в цій ситуації, — дати собі відпочити, а потім піти до психотерапевта, щоб зрозуміти свою проблему, — що за причина в самому собі призвела до синдрому хронічної втоми? Синдром хронічної втоми — це змученість від боротьби за власне «я».

— Тобто вийти з цього стану, попри все, можна?

— Так, але тільки у разі, якщо добре самого себе зрозуміти, абсолютно чітко усвідомивши, що наш фах, наші обов’язки — це не ми, а тільки додаток до нас. А ми — це є те, що маємо генетично від своїх дідів-прадідів, це також наші соціальні умови, сім’я тощо.

— Як часто треба відпочивати при тому синдромі, який це має бути відпочинок і скільки він має тривати?

— Від себе далеко не втечеш. Хоч де б ти був, завжди в душі, ніби у валізі, перевозиш свої проблеми — навіть якщо тішиш себе надією, що ти їх залишив удома. Тому проблема не в тому, щоб утікати від синдрому хронічної втоми, а в тому, щоб зрозуміти себе. Причому зрозуміти реально, а не фантастично. Я наполягаю на тому, що кожна людина має сама організовувати собі відпочинок: не має значення, де — вдома, на дивані з книжкою чи в далеких мандрах. Головне — позитивні емоції, щоб відпочинок був до вподоби, щоб була можливість переключити увагу від повсякденного рутинного життя. А особливе задоволення людина дістає від того, що вона під час відпочинку може дозволити собі те, чого через різні причини позбавлена в робочі будні. І не йдеться про щось надзвичайне, бо навіть дозволити собі походити певний час у вільному одязі, чого не можеш зробити на роботі, — це теж радість, задоволення, можливість розслабитися. А ще на відпочинку варто розсунути ті межі, в які ми затиснуті умовами праці, етикетом, зрештою...

— Синдром хронічної втоми, напевно, не може діагностувати жодне медичне устаткування?

— Цей діагноз є результатом, на мій погляд, власне, психологічних змін у діяльності організму. Тому на цей діагноз може вивести психолог, але діагноз можна поставити тільки після того, як людина добре обстежена — коли виключені інші захворювання. Тому що синдром втоми може бути симптомом різних соматичних захворювань. Найлегше сказати, наприклад, людині, яка має онкологічне захворювання і яка прийшла до психіатра і скаржиться на тотальну втому, що вона має синдром хронічної втоми. Складніше виключити реальне соматичне захворювання. Тому перед тим як ставимо цей синдром, ми всебічно обстежуємо пацієнта. Психотерапія, яка існує у світі вже понад тридцять років, тепер, нарешті, починає розвиватися і в Україні, й люди мають це зрозуміти і почати звертатися до психотерапевтів, аби змінювати себе на благо самих же себе. І, можливо, тоді зменшиться число людей, хворих на синдром хронічної втоми.