ТАРТАК i «ГуляйГород»
Кібор-запорожець iз булавою в руці і прапором із логотипом групи на тлі жорсткого чорно-сірого урбаністичного краєвиду вкупі з плакатно-червоним сонцем — це досить точна графічна інтерпретація абсолютно нетипового для ТАРТАКА музичного продукту. «ГуляйГород» — це чудове молодіжне тріо, яке збирає і виконує українські автентичні пісні. Вони обожнюють народну пісню, та, ясна річ, не цураються модерної музики, відчувають її ритм, пластику. Отож — перед нами спільна музична програма культового молодіжного ТАРТАКУ та однієї з кращих етно-груп «ГуляйГород».
Експериментальний дебют для обох колективів являє собою пропозицію, аналогів якої ще ніхто не пропонував. Якщо, звісно, не брати до уваги окремі спільні твори Ніни Матвієнко і «ОКЕАНУ ЕЛЬЗИ», ансамблю «БОЖИЧІ» та «ВВ». У них альянси були періодичні, там не йшлося про повноцінні концертні або альбомні програми. Перед тим, як засісти на студії «FIS (там чаклують зі звуком Артур Даніелян та Олег Артим з відомої групи «ФАКТИЧНО САМІ»), Сашко Положинський і ТАРТАК разом з «ГуляйГородом» минулого літа і восени активно обкатували новий матеріал наживо. Тобто — на найбільших тогочасних імпрезах. Пам’ятаю море ентузіазму, з яким публіка зустріла цей несподіваний тандем на фестивалі Олега Скрипки «Країна мрій». Гадаю, що й самі музиканти не чекали такого шаленого прийому. Епізод другий — майдан Незалежності. Молодіжний фестиваль «Чайка». Там хедлайнерами були наші герої. Вони вийшли одразу після млявого іпохондрика В’ячеслава Бутусова і майдан, який майже заснув, вибухнув емоціями. Усе просто: їм запропонували в «одному флаконі» щось гостро-модне і питомо-рідне. Це був дуже своєрідний сеанс розпізнавання ТАРТАКА крізь призму розспівів «ГуляйГорода» і навпаки...
Формула альянсу надзвичайно проста: в хіп-хоповий речитатив Положинського вплітаються чималі фрагменти з автентичних пісень, які зібрали й опрацювали учасники «ГуляйГорода». Безумовно, тексти Положинського органічно резонують iз тематикою народних пісень, іде незвичайна «перекличка» наскрізь урбаністичного героя з його власними сенсами і поглядами із сенсами вічними, себто — з аксіомами рафінованої мудрості народу. І цей діалог є наскрізним впродовж усі дванадцять треків альбому. До речі: збережено автентичні назви усіх пісень, хоча й додано дотепні підзаголовки. Наприклад пісню «Рясна-красна» названо «фанковою колядою», а пісню «Ой, нема Того» — «весільною сирітською». Аранжування усіх творів «ГуляйГород» і ТАРТАК також робили разом, хоча майже скрізь домінує все ж таки розбишацький тартаковський пост- панк. Особисто мені інколи хотілося менше енергійного турбо-ритму, а більше — мелодійних нюансів. Тобто інтерпретації народних пісень могли б бути більш делікатними.
