Територія кіно

У вінницькому виданні «Глобус-прес» вийшла книжка київської журналістки Світлани Агрест-Короткової «Кінотаврський трикутник. Київ — Москва — Сочі». Напевно, важко знайти хоча б одну людину, яка хоч трохи цікавиться кіно і яка б не чула про «Кінотавр». Цей фестиваль, вигаданий 15 років тому відомим російським продюсером Марком Рудінштейном, проходить щоліта в Сочі, а з певного часу звучить «Луною» не лише в Москві, а й у Києві. З низки інших кінофорумів цей виділяється тим, що виник у дуже складний час не лише для російського, а й для всього пострадянського кіно. Пережив і реанімацію кінематографа, і його бурхливий розвиток, те, що спостерігається сьогодні в Росії на заздрість сусідам. Більше того, «Кінотавр» із відчайдушною вірою Рудінштейна у світле майбутнє кіно був одним із «рушіїв прогресу». Ну хоча би тим, що збирав на фестиваль усе хоч трохи цікаве й обнадійливе, а тепер навпаки — використовуючи жорсткий відбір, аби не знижувати планку й задавати певні стандарти. Таким чином, саме «Кінотавр» став місцем демонстрації всього найбільш помітного й талановитого, що з’являється в російському кіно. Та, власне, й українському. Оскільки фестиваль, як і кінематограф сусідів, важко уявити без творчості Кіри Муратової або, скажімо, Богдана Ступки (фільм із Богданом Сильвестровичем у головній ролі «Водій для Віри» став переможцем останнього «Кінотавра»).

Однак Світлана Агрест-Короткова, яка протягом десятиліття є постійним учасником фестивалю, не претендує на роль літописця «Кінотавра». Напевно, такі ще з’являться. Тим більше, що нинішній став останнім для Марка Рудінштейна: він вирішив віддати свій витвір у чужі руки, а значить — певна ера для «Кінотавра» завершена. Так от, у цьому майбутньому літописі фестивалю книжка Світлани Агрест-Короткової вже зайняла свій розділ. Оскільки присвячена вона не опису події, а тим, завдяки кому ця подія стала можливою, тим, хто створює нове російське (часто російсько-українське) кіно. Від сценаристів і композиторів до режисерів, акторів і продюсерів. Олег Янковський і Григорій Горін, Зіновій Гердт і Ельдар Рязанов, Микола Гринько та Кіра Муратова, Борис Акунін і Юрій Нікулін, Денис Євстигнєєв і Валерій Пріємихов, Галина Волчек і Олександр Мітта, Максим Суханов і Юрій Башмет... Загалом більш як п’ятдесят митців. Тих, що живуть нині, і тих, кого пам’ятаємо. По суті, ця книжка стала маленькою енциклопедією великого кіно. Оскільки позбавлена миттєвих необов’язкових дрібниць, часто властивих газетним інтерв’ю, але наповнена точними деталями, що так багато розповідають про час і наше ставлення до нього. А ще вона відтворює неповторну атмосферу унікального явища — кіно, що виникло на пострадянському просторі, в якому поєднаний талант кінематографістів різних країн дає приголомшуючий результат.