Ті, що танцюють у квадраті
Краще пізно, аніж ніколи. Така приблизно думка спадає після вечірки «Apocadances 001», проведеної силами техно-лейблу «Triphaze» в колишньому приміщенні заводу імені Корольова (нині виставковий центр «Меридіан-Експо»). Ні, не те що в Києві раніше не проходили якісні вечірки, на яких можна було б із головою поринути у стихію електронного трансу. Але подібні почини майже постійно були з тривожним відтінком тимчасовості. Рейв-культура найчастіше (ніде правди діти) перебувала в нашому місті, як мовиться, «у приймах», як додаток до ресторанно-їдальневих закладів. Знову, вже вкотре спадає на думку столиця наших північно- східних сусідів. У Москві нічні техноклуби давно перетворилися на справжній культурний феномен, ді-джейський і рейверський рух вже встиг пережити свій зліт і неабияк вплинути на багато чиї голови. Але, проте, ця тема обговорювалася вже багато разів, — приблизно з однаковим результатом.
Якщо ж перейти від розмов минулого до справ нинішніх, то вечірка «Apocadances», без сумніву, успадкувала всі родові вади безпритульного київського рейву. У величезному гучному залі бракувало саме клубного, інтимного затишку і комфорту. Фактично був відсутній чилл- аут, тобто простір для звукового розвантаження, для тих, хто, скажімо, хоче відпочити не так інтенсивно. А неузгодженість з адміністрацією приміщення привела до деякого «облому» у фіналі вечірки. Однак, загалом, «апокаліптичні танці» на новому місці цілком вдалися. Організатори сповна використали свій головний козир — могутній, якісний звук. Динаміки були розташовані квадратом; таким чином, ступаючи на танцпідлогу, відвідувачі вечірки відразу опинялися у фокусі того, що відбувалося, потрапляли до насиченого звукового середовища, зусибіч пронизаного шаманськими пульсаціями ритму. Кожен, хто хотів підвищити рівень адреналіну чи, навпаки, викинути його надлишок, міг зробити це на свій розсуд. Робота ді-джеїв із прізвиськами, схожими на позивні інопланетян-підпільників — Pubert, Sqvark, Velsky, Izikill (Київ), Spirit (Москва), тому сприяла. Кількагодинне безперервне перебування в «гарячій зоні» танців цілком дозволяло забути про сльотаву зиму, невідворотно грядущий понеділок і багато інших речей.
Ось такі самозабутні танці у квадраті. Чим вони продовжаться і чи продовжаться взагалі — невідомо. Досить і того, щоб техноїдна субкультура відвоювала собі, нарешті, хоча б свою чітко визначену нішу. Черговий перший крок до цього зроблено. Тепер головне — щоб ніхто не заважав.
Хоч якраз це у нас уміють найкраще.
