Томенко спробував вивести формулу українського кохання
Але презентував своє дітище Томенко вже як справжній політолог (тобто правильно розрахувавши ефект) — у День святого Валентина.
Настрій у позолоченій залі Будинку письменників був відповідний і Дню закоханих, і назві твору директора Інституту політики — грайливий.
Презентувала книгу Томенка Анжеліка Рудницька. На ній була тільняшка, виготовлена в дусі революційної Одеси, — з оголеною частиною плеча. «Революційна Афродіта» зауважила, що сьогодні на вулиці і град, і сонце. День такий же несподіваний, як і кохання. І також несподівано, що відомий політолог «вирішив податися у сферу кохання. Спочатку в теорію, потім у практику! Він виступив у цій ролі не тільки як вчений, але й як чоловік».
Після романтичної промови Анжеліки слово взяв Володимир Яворівський: «Я не знав, що ми доживемо до такого! Відомий політолог покинув у передвиборний період свою виборчу дільницю у Галичині, щоб на суд публіки представити книгу про кохання. Але тепер ми будемо знати, що таке українське кохання. Дай Бог йому здоров’я витримати славу першого коханця України!»
Микола Томенко весь цей час соромливо посміхався. Потім він сказав, що виступив у цьому творі більше як теоретик, ніж практик.
Книга ділиться на дві частини. У першій автор розповідає, що особисто він думає про українське кохання, а у другій — думки про кохання українських класиків. «З моєю думкою можна сперечатися, критикувати її, — сказав Томенко, — з ними краще погодитися. І взяти на озброєння у вигляді цитат». «А взагалі, — додав він, — одного дня кохання мало, потрібно збільшувати їх кількість». Хтось запропонував збільшити їх до 365 днів на рік. «Це, звичайно, забагато, але цього треба прагнути», — погодився Томенко.
Коли ж публіка спробувала поставити йому запитання, то він не відповів на них, зазначивши наостанку: «Наша зустріч з вами буде короткою. Тому що такі речі, як кохання, не можна обговорювати довго. Хіба тільки на сторінках книги». Стислість — явно сестра Миколи. Прес- конференція тривала рівно 20 хвилин.
Щодо власне самої книжки, то частково ознайомившись із нею, я зрозумів, що автор спробував пояснити на чужих, але національних, прикладах, що ж таке українське кохання. Ввести деякий штамп чи поняття. Адже існують штампи: «французьке кохання», «англійське», «грузинське» і так далі. Причому, на відміну від конференції, у книзі про такий делікатний предмет як кохання він говорить у виключно серйозному тоні. І свого особистого матеріалу в обережного Миколи в есе немає. Ті, хто сподівається знайти там його відвертості інтимного характеру, — відразу можуть «охолонути». Незрозуміло, чому таку невелику за обсягом річ (своїх — 50 сторінок) він писав 10(!) років (як вказано у післямові). Ймовірно, розбираючись у політичних інтригах, Томенко не міг знайти часу для любовних (точніше — їх теоретизації). Але загалом його дослідження цікаве.
