Тривимірна поезія, грошова проза

Давній друг «Арсеналу», відомий київський колекціонер Ігор Воронов влаштував справжнє свято для киян, виставивши свою колекцію скульптури (справедливо зазначити, ця колекція й раніше живила Скульптурні салони на Лаврській, 10-12).

100 робіт, 20 митців — список імен, гідний енциклопедії: Огюст Роден, Арістід Майоль, Амедео Модільяні, Генрі Мур, Ганс Арп, Олександр Архипенко, Костянтин Бранкузі, Рембрандт Бугатті, Поль Гоген, Сальвадор Далі, Едгар Дега, Альберто Джакометті, Дієго Джакометті, Хана Орлова, Пабло Пікассо, Огюст Ренуар, Осип Цадкін, Жак Ліпшиць.

ФОТОРЕПОРТАЖ

У них різні біографії, різний внесок у мистецтво, але за найменшу статуетку кожного з них колекціонери і аукціоністи ладні викласти будь-які гроші. Двоє з двадцяти — Олександр Архіпенко і Хана Орлова — пов’язані з Україною. Киянин Архіпенко, як відомо, у 19 років виїхав спочатку до Москви, потім до Парижа і зрештою осів у США, де й прославився. Хана Орлова народилася у Старокостянтинові Волинської губернії, а здобула визнання вже у Франції як один із найяскравіших представників Паризької школи.

«100 шедеврів» — це короткий екскурс модерною історією мистецтв. Практично всі учасники були новаторами, першопрохідцями, починаючи з власне Родена, котрий звільнив скульптуру від диктату постаменту, а також надав їй небаченої до того часу пластичної свободи. Сучасники його не розуміли, визнання прийшло вже наприкінці життя, а більшість скульптур стали іконічними візуальними образами. На виставці вони є — зокрема, впізнаваний навіть школярами «Мислитель», «Поцілунок» (чи не найкраще втілення чуттєвості у мистецтві) та «Собор» — дві долоні, складені аркою. Що ж до «Мислителя», то найкраще про нього сказав сам автор: «Мій «Мислитель» думає не тільки мозком, з насупленими бровами, ніздрями, що розширюються, і стиснутими губами, але кожним м’язом своїх рук, спини й ніг, зі стиснутим кулаком і стиснутими пальцями ніг».

Роден проклав дорогу дуже багатьом, хоча прямих учнів у нього не було. Прецікава частина виставки — твори тих, кого здебільшого знають як живописців. Виявляється, майже всі знамениті імпресіоністи лишили по собі скульптурний спадок. Наприклад, є стилізації Поля Гогена під язичеських ідолів — «Стела Христа», «Місяць і земля». Амедео Модільяні представлений жіночою головою з вузьким обличчям, схожою на обличчя жінок, котрих він малював. Едгар Дега не вважав серйозним заняття скульптурою, і його численні статуетки коней і танцівниць виглядають наче об’ємні шкіци до картин із тими таки кіньми і балеринами, хоча й не програють останнім у виразності. Від П’єра-Огюста Ренуара — цілком реалістичні «Голова дитини» і «Дівчина з драпіровкою», від Пікасо — позолочені пласкі дрібнички та кубістичний бюст. Помітно, що «чисті» скульптори — шанувальник народної творчості румун Костянтин Бранкузі, одержимий античністю Арістід Майоль, дадаїстський хуліган Ганс Арп, сюрреаліст Альберто Джакометті, наш Архіпенко, і, звісно, великий британець Генрі Мур — явно виграють у перерахованих геніїв живопису, бо мислять просторово. Саме цей просторовий устрій свідомості дозволив тому ж Муру створити роботи, гідні самого Родена.

Левова частка експонатів — із бронзи. Питання оригінальності таких творів завжди є дещо амбівалентним: адже це зазвичай не ті артефакти, котрих торкався сам автор, а недавні копії, відлиті за авторськими формами і засвідчені правовласниками як скульптури Родена, Гогена або Майоля. А втім, кінофільм, навіть надрукований тисячами копій, не перестає бути оригінальним творінням конкретного режисера. Тож це саме Роден і саме Майоль.

Проте тішить, що серед «100 шедеврів» є чимало кам’яних, а отже, існуючих лише в одному примірнику робіт. «Дівчина» Родена, «Та, що лежить у мармурі» Майоля, жіночі голови («Принцеса Ікс», «Мадемуазель Поган’і І», «Мадемуазель Поган’і ІІ») і вражаючий «Дельфін» Костянтина Бранкузі, «Абстракція» Жака Ліпшиця, «Рожевий торс» Жана Арпа, «Вертикальний камінь» Генрі Мура, нарешті, «Жіноча лежача фігура», «Плаский торс» і «Торс у просторі» Архіпенка роблять виставку безумовно видатною, а колекцію Воронова — безцінною.

Насамкінець слід додати, що вернісаж є ще й меценатським проектом. Ігор Воронов надав своє зібрання задля підтримки розбудови комплексу: кошти від продажу квитків мають допомогти «Мистецькому Арсеналові», котрий, як і всі підпорядковані державі культурні інституції, має хронічні проблеми з фінансуванням.

«100 шедеврів світової скульптури» можна буде побачити до 12 травня.

ВРАЖЕННЯ:

Олександр СОЛОВЙОВ, мистецтвознавець, заступник генерального директора НКММК «Мистецький Арсенал»:

— У цієї виставки — два завдання. Перше — показати унікальну колекцію, яку зібрав Ігор Воронов. Це унікальні скульптури ХІХ століття, авангардна скульптурна пластика. Для нас було важливо представити їх не так, як раніше це робили — розосереджено на різних скульптурних салонах, а як цілісне явище. Власне, це дало нам можливість продумати експозиційні маршрути, зробити цілісні розділи. Всього — 18 імен. Звичайно, це лише частина колекції Ігоря Воронова. Але вона зайняла величезний простір в МА. І друге завдання проекту «100 шедеврів світової скульптури» — це більше як соціальний проект, привід привернути додаткову увагу до «Мистецького Арсеналу», що потрібно об’єднатися, щоб ми могли в майбутньому ще не раз бачити такі колекції.

Ігор ВОРОНОВ, колекціонер, меценат:

— Культура меценатства в Україні на тому ж рівні, що й 20 років тому. Музеї звертаються до колекціонерів, якщо в людей є можливість — вони допомагають. Закон про меценатство у нас досі не прийнято, тому й рівень той же, примітивний. Я був приємно здивований цією виставкою. Я не брав участі в її організації, тому й не знав, що вона складатиметься лише з моїх експонатів. А по-друге, мені дуже сподобалося, як ці роботи грають у просторі.

Наталя ЗАБОЛОТНА, генеральний директор НКММК «Мистецький Арсенал»:

— У нас надзвичайно мало колекціонерів, які готові співпрацювати у такому форматі. Держава має працювати над тим, щоб цим людям було комфортно. Має бути закон про меценатство, закон про ввіз-вивіз творів мистецтва. В Україні по цей день твори мистецтва прирівнюють до товару і обкладають ПДВ. І відповідно при ввезенні та вивезенні творів мистецтва потрібно заплатити митні збори. А це фактично 50% вартості. А ще у нас обкладають податками «подарунки» музеям: якщо хтось із нашої діаспори і хотів би подарувати котромусь із музеїв експонат, то відмовляється від цього, коли дізнається, що повинен оплатити перевезення, а також податок на дарчу, та ще й музей має сплатити податки за подарунок. Останні 25 років держава не робила закупок експонатів сучасного мистецтва для державних музеїв. А колекціонери купують. У того ж Ігоря Воронова — найбільша в Україні колекція сучасного українського мистецтва. І він, власне, чи не єдиний колекціонер грандіозного масштабу та рівня скульптурної пластики у Східній Європі. І, власне, наш теперішній проект «100 шедеврів світової скульптури» направлено на те, щоб підбурити свідомість та соціальну активність громадянства. Не варто на когось сподіватися, а потрібно самим творити культуру тут і зараз: робити внески, купувати квитки в музеї, вступати в клуби друзів виставкових центрів. МА — це один із найважливіших центрів безпеки держави. Адже культурна держава — безпечна держава.

Алла ДУБРОВИК, «День»