Царівна із Червоної книги

У багатьох країнах Європи вона перебуває під охороною, в Україні ж занесена до Червоної книги й найбільше поширена у Волинській, Львівській і Рівненській областях. Природоохоронний статус нашої героїні — Червона книга України (категорія «Вразливі види»), Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі («Види, що підлягають особливій охороні») та «Червона книга хребетних Міжнародного союзу охорони природи (МСОП)».

Західне Полісся, — розповів біолог Анатолій ВЛАСКІН, — це крайня східна територія проживання очеретяних ропух. Їх завжди було тут небагато, і прикро, якщо не стане зовсім. На Рівненщині очеретяні ропухи облюбували собі піщані грунти в Зарічненському, Дубровицькому, Рокитнівському районах. Подобається їм і місцевість поблизу Шацьких озер у Волинській області. Безхвостих приваблюють піщані горби та кар’єри з постійними водоймами, які мають невеликий вміст заліза і кальцію у воді. Тож не дивно, що віднедавна їх почали бачити й на піщаному кар’єрі, що розташований на дачному масиві поблизу Рівного.

Люди, які геть забули свої пізнання з природознавства, вважають, що ропухи та жаби —  одне й те саме але насправді це зовсім не так, — каже біолог. — Представники родини ропух, на відміну від жаб, мають суху, зроговілу, із чисельними горбиками та бородавками шкіру. Вона дозволяє заощаджувати вологу й  дає змогу ропухам виживати там, де інші земноводні просто не живуть, наприклад, у горах та пустелях. А ще ропухи мають за очима великі залози — паротити — і не мають зубів. Задні кінцівки в них відносно короткі, тому ропухи погано стрибають, але ходять і навіть бігають. Активні ропухи переважно у сутінках та вночі. Вони погано плавають, настільки, що швидко тонуть у глибоких водоймах. Зате можуть піднятися на пень, вилізти з ями і рухатися по похилій поверхні. Жаби ж , на відміну від ропух, мають гладеньку вогку шкіру, через яку добре проникає волога, зубки та відносно довгі задні кінцівки, що дозволяють їм стрибати на  кілька метрів.

В Україні водиться три види ропух: сіра, зелена та очеретяна.

Очеретяна — найменша серед них, і при цьому вона найгучніша. Уявляєте, голоси самців у шлюбний період розносяться на декілька кілометрів. Частота їхніх криків становить 1550 Гц, а пісня триває півсекунди. 

Очеретяну ропуху (правда, досить рідко) можна зустріти на галявинах, у лісах, садах, на городах, луках, у парках, дюнах, на пустищах, сільськогосподарських угіддях, на морському узбережжі, на берегах річок, озер і водосховищ. Вони  віддають перевагу сухим ділянкам, що добре прогріваються і межують із вологими зниженнями. Можуть зустрічатися навіть на висоті до 2600 метрів. Проводячи майже все своє життя на суші, розмножуються лише у воді.

Головні причини зниження чисельності цих безхвостих — руйнація біотопів та хімічні забруднення, особливо випадіння кислотних дощів, — зауважив Анатолій Власкін. — Очеретяні ропухи в багатьох районах Західної Європи стали рідкісними, їхні природні біотопи знищуються в результаті розвитку сільського господарства та урбанізації, що швидко поширюється. Наприклад, у Північній Німеччині вони залишилися переважно на картопляних полях.

Харчуються очеретяні ропухи жуками, мурахами, хробаками, равликами, комарами, знищують паразитів, регулюють чисельність дрібних гризунів, але ж і самі є ланкою харчового ланцюжка. Охочих поживитися беззахисною тваринкою чимало. У неї є багато ворогів: борсуки, норки, видри, тхори, птахи, риби. Але чи така вже вона беззахисна? Виявляється, більшість хижаків обходять очеретяну ропуху десятою дорогою, бо терпіти не можуть смаку рідини, яку виділяють її спеціальні залози. Проте чаплі, лисиці і змії ковтають безхвосту так швидко, що вона не встигає скористатися своїм захисним механізмом. Іноді очеретяна жаба послуговується іншою тактикою. Як і багато інших жаб та ропух, у разі небезпеки вона роздувається, щоб виглядати значно більшою і таким чином залякати ворога.

Люди чомусь (до речі, зовсім несправедливо) вважають, що ропухи об’їдають на їхніх грядках полуниці, псують овочі. Якраз навпаки — вони допомагають знищувати тих, хто це робить. Уночі, коли втомлені городники сплять, ропухи виходять на своє полювання.

Прихований нічний спосіб життя ропух, як й інших земноводних, є однією з причин того, що в фольклорі їх  часто пов’язують із таємничим підземним світом, а в міфологічних уявленнях багатьох європейських народів такі істоти виступають як зачаровані люди.

Поширені повір’я, що ці тварини викликають хвороби людей, знищують врожаї та приносять посуху — звісно ж, забобони. Як і те, що вбивство ропухи чи жаби викликає дощ, або що після дотику до неї можуть виникнути  бородавки на шкірі людини (чи, навпаки, їхні виділення можна використовувати від бородавок). А ще, якщо жаби виступають героями казок, то ропушок туди не беруть, здебільшого це симпатичні зелені жабки, які вміють гарно плигати і співати.

Тривалість життя очеретяних ропух у природі становить 12—15 років і залежить від багатьох факторів, у тому числі й нашого ставлення до них. Трапляється, люди бояться їх і  вважають гидкими. А дехто навіть намагається знищити, як побачить.

На щастя, реалізація  європейських програм зі збереження очеретяних ропух, зокрема створення тимчасових водойм для розмноження, виявилася успішною, і на деяких територіях їхня чисельність суттєво збільшилася. А тому ситуація, коли ми бачитимемо очеретяних ропух лише на малюнках чи фото, як дивимося зараз на окремі види, що зникли з лиця Землі, вже менш ймовірна.

Хтось, певно, подумає: чи до очеретяних ропух нам зараз? Самим би не потрапити до Червоної книги. Але ж так хочеться, щоб нашим дітям і онукам довкілля залишилося таким, яким ми його пам’ятаємо з дитинства. Із зеленими лісами, чистими джерелами, співучими птахами, розмаїттям квітів. А у цьому світі, впевнена, вистачить місця й очеретяним ропухам та їхнім пуголовкам. Бо ропухи й жаби — незамінна ланка у великому ланцюгу екологічної рівноваги, від якої безпосередньо залежить наше здоров’я й здоров’я наших дітей та онуків.